Переклад тексту пісні Дальше - Дельфин

Дальше (оригінал)

Я на шоссе, ведущем из города в тишину дома.
Думаю обо всём кроме убегающей от меня дороги.
Закат на безупречной поверхности хрома.
Стремительно-глянцевые лани и носороги.
Время и расстояние, становятся одним и тем же.
Оба не замечают друг друга.
Длина тонкой стрелки ложится небрежно,
В правый угол священного полукруга.
Находясь на одном месте, жду пока земля,
Прокрутится под колёсами машины.
Что бы доставить, не расплескав меня,
К подножию сумерек ночи растущей вершины.
На заднем сидении тяжело дышит тень,
Никогда не покидая убежище своего угла.
Она жмёт на счётчик, когда заканчивается день
И с этим щелчком из земли вырастает тьма.
Спасая других от того, кто я.
Запираю на скрежет замков бумажные двери,
Острые вытираю от крови ножей края,
Становлюсь тем во, что верю.
В доме светло, душа привыкает к свету любимых глаз.
Смываю с лица озлобленности гримасу.
Искрой взорванный, цветком распускается газ,
Воды согревая прозрачную массу.
Жизнь приобретает приятный оттенок смысла,
В нежности простых слов, в тишине молчаний.
Обглоданная звёздами, половина луны повисла.
Перед окном, за ветки зацепилась случайно.
Ужинаем, съедаем остаток дня.
Попутно рассуждая о возможности существования Бога.
А там, в ночи томясь в ожидании меня,
Вооружённое будущее, топчется у порога.
Во сне я плачу,
Это может видеть только моя мама.
Она теперь там где всё иначе.
Она теперь не весит ни грамма.
Тихо…

(переклад)

Я на шосе, що веде з міста в тишу будинку.
Думаю про все окрім дороги, що тікає від мене.
Захід сонця на бездоганній поверхні хрому.
Стрімко-глянцеві лані та носороги.
Час і відстань, стають одним і тим самим.
Обидва не помічають один одного.
Довжина тонкої стрілки лягає недбало,
У правий кут священного півкола.
Перебуваючи на одному місці, чекаю поки земля,
Прокрутиться під колесами машини.
Що б доставити, не розплескавши мене,
До підніжжя сутінків ночі зростаючої вершини.
На задньому сидінні важко дихає тінь,
Ніколи не залишаючи притулок свого кута.
Вона тисне на лічильник, коли закінчується день
І з цим клацанням із землі виростає пітьма.
Рятуючи інших від того, хто я.
Замикаю на скрегіт замків паперові двері,
Гострі витираю від крові ножів краю,
Стаю тим у що вірю.
У будинку світло, душа звикає до світла улюблених очей.
Змиваю з особи озлобленості гримасу.
Іскр підірваний, квіткою розпускається газ,
Води зігрівають прозору масу.
Життя набуває приємного відтінку сенсу,
У ніжності простих слів, у тиші мовчань.
Охоплена зірками, половина місяця зависла.
Перед вікном завітка зачепилася випадково.
Вечеряємо, з'їдаємо решту дня.
Принагідно розмірковуючи про можливість існування Бога.
А там, у ночі нудячи в очікуванні мене,
Збройне майбутнє, тупцює біля порога.
Усні я плачу,
Це може бачити лише моя мама.
Вона тепер там, де все інакше.
Вона тепер не важить жодна грама.
Тихо…