Переклад тексту пісні 2030 - Дельфин

2030 (оригінал)

На развалинах крепостей душ,
Среди горящих обломков судеб —
Оркестр взрывает туш,
Вопли в дикую музыку сгрудив.
Принимая действительность за желаемое.
Мирясь с тем, что Бог есть.
Руками по локоть в отчаянии,
Люди употребляют друг друга в месть.
Любовь используя в качестве яда,
Преданность загоняя в спины по самую рукоять.
Меряя честность величиной электрического разряда,
Себе не отказывая в удовольствии убивать.
Люди, с душами залитыми дождями,
Тонущие внутри самих себя;
Со связанными за спиной руками,
Ищут меня и тебя.
Мы прячемся в сухом тростнике прожитых дней,
Среди подстреленных и не найденных кем-то уток.
Иногда выходя из болот в шкурах,
Содранных нами с людей.
Купить тишины у выцветших проституток,
В нашем доме без стен не сосчитать углов.
В каждом из них стынут до времени воронёные ружья,
Их приклады испорчены треском разбитых лбов.
Мы спим, укрываясь грохотом залпов оружия,
Сталь перекованная из меча в цепь
Держит у наших ворот беззащитности ярость.
Слепая воющая в бесконечности степь,
Она стережёт то, что у нас осталось.
Здесь, на постели, разлитого молока.
Мы тонем во снах, две крошки чёрного хлеба;
Над нами плывут облака,
И тусклые лампы звёзд в потолке неба.
Не знаю, как мы с тобой здесь оказались,
Какого чёрта наши души делают в этих телах.
Скальпель разума — кровавый самоанализ,
Шрамы остались на бьющихся в темноте сердцах.
Переждём, перебудем.
Не так уж и долго прятаться нам осталось.
В мире приросшей земли к людям,
Ноги которых корнями опутала старость.

(переклад)

На руїнах фортець душ,
Серед уламків доль, що горять,—
Оркестр підриває туш,
Зойки в дику музику скупчив.
Приймаючи дійсність за бажане.
Мирячись з тим, що Бог є.
Руками по лікоть у відчаї,
Люди вживають один одного в місце.
Любов використовуючи в якості отрути,
Відданість заганяючи в спини по саму ручку.
Вимірюючи чесність величиною електричного розряду,
Собі не відмовляючи в задоволенні вбивати.
Люди, з душами залитими дощами,
Тонуть усередині самих себе;
З пов'язаними за спиною руками,
Шукають мене і тебе.
Ми ховаємося в сухій очереті прожитих днів,
Серед підстрелених і не знайдених кимось качок.
Іноді виходячи з болот у шкурах,
Здертих нами з людей.
Купити тиші у вицвілих повій,
У нашому домі без стін не порахувати кутів.
У кожному з них стигнуть до часу воронені рушниці,
Їхні приклади зіпсовані тріском розбитих лобів.
Ми спимо, ховаючись гуркотом залпів зброї,
Сталь перекована з меча в ланцюг
Тримає у наших воріт беззахисності лють.
Сліпий степ, що виє в нескінченності,
Вона стереже те, що в нас залишилося.
Тут, на постелі, розлитого молока.
Ми тонемо в снах, дві крихти чорного хліба;
Над нами пливуть хмари,
І тьмяні лампи зірок у стелі неба.
Не знаю, як ми з тобою тут опинилися,
Якого біса наші душі роблять в цих тілах.
Скальпель розуму - кривавий самоаналіз,
Шрами залишилися на серцях, що б'ються в темряві.
Перечекаємо, перебудемо.
Не так вже й довго ховатися нам залишилося.
У світі прирощеної землі до людей,
Ноги яких корінням обплутала старість.