Переклад тексту пісні Ласточки - Данила Дунаев

Ласточки (оригінал)

Те ласточки, помнишь, мы сидели
напротив в парке, у большого дерева.
Они сорвались в торону и полетели,
так быстро, прочь, словно метель,
и мы не успели добросить взгляд до них,
где-то с краю,
осталась исчезать шальная стая.
Мы смотрели друг на друга, странно,
пытаясь двинуться в окутавшей нас каше манной.
Ты улыбулась вдруг, я — как-то глупо,
нарушив этот сладостный легкий ступор.
Поднялся с места от страха жилы впляс,
все было как-то размыто, кроме нас.
Прошло примерно где-то секунд пятнадцать,
и некуда мне было от тебя тогда деваться.
— Ты тоже их заметила?
— смешно,
— ну, может, провожу до дома, уже темно.
Ты так красива, так умна, светла,
с тобой так хорошо и бла-бла-бла…
И я уже почти сказал тебе «любимая»,
но не имею права сделать это — ты не моя.
Не обращай внимание, я так смотрю,
всего лишь ощущая дежавю.
И что ни делай, как не обставляй,
для все это временно.
Спасибо.
Прощай.
Кафе, шипенье кофемашины, люди,
мне музыкой все эти звуки, словно в студии,
тогда являлись в нервном ожидании
момента нашего с тобой свидания.
Ты появлялась неожиданно, клянусь, всегда!
Когда и я не верил, что ты придешь, балда.
И твой портрет напротив с чашкой чайной
всегда с улыбкою в мыслях я встречаю.
Так много информации было пустой и полной,
и так хотелось нам остаться в пустоте «поклонной»,
и как хотелось высечь, смеха для,
инициалы наши с точками на стене Кремля.
Как расходились по домам часами, паузы
вытягивали дохаживая берегами Яузы,
как долго перед сном шли на уступки,
нагрев кровать и ухо телефонной трубкой.
Ты так красива, так умна, светла,
с тобой так хорошо и бла-бла-бла…
И я уже почти сказал тебе «любимая»,
но не имею права сделать это — ты не моя.
Не обращай внимание, я так смотрю,
всего лишь ощущая дежавю.
И что ни делай, как не обставляй,
для все это временно.
Спасибо.
Прощай.
Бежало время.
Я не запомнил точно
количество ночных, отосланныйх друг другу строчек,
количество звонков и откровений важных,
и от руки написаннх «люблю» бумажных,
объятьев крепких, поцелуев нежности,
цветов букетами первейшей свежести,
подруг друзей, которыми делились лихо,
как обсуждали их прикид потом мы тихо.
Не подсчитать киносеансов, театральных касс,
взаимного хвастовства кто в чем был ас,
рассветов пъяных, трезвых, тихих, громких,
и листьев, собранных по осенни в гербарий, ломких,
бульвары, скверы, улицы, аллеи, площади,
ночные бары, рестораны… Господи!
И сколько обсудили вместе мы лучших снов,
да и вообще, как много было слов.
Ты так красива, так умна, светла,
с тобой так хорошо и бла-бла-бла…
И я уже почти сказал тебе «любимая»,
но не имею права сделать это — ты не моя.
Не обращай внимание, я так смотрю,
всего лишь ощущая дежавю.
И что ни делай, как не обставляй,
для все это временно.
Спасибо.
Прощай.

Ласточки (переклад)

Ті ластівки, пам'ятаєш, ми сиділи
навпроти в парку, біля великого дерева.
Вони зірвалися в торону і полетели,
так швидко, геть, мов хуртовина,
і ми не встигли докинути погляд до ніх,
десь з краю,
залишилася зникати шалена зграя.
Ми дивилися один на одного, дивно,
намагаючись рушити в каші манної.
Ти посміхнулася раптом, я якось безглуздо,
порушивши цей солодкий легкий ступор.
Піднявся з місця від страху жили в танці,
все було якось розмито, крім нас.
Пройшло приблизно десь секунд п'ятнадцять,
і нікуди мені було від тебе тоді діватися.
— Ти теж їх помітила?
— смішно,
— ну, може, проводжу додому, вже темно.
Ти так гарна, так розумна, світла,
з тобою так добре і бла-бла-бла…
І я вже майже сказав тобі «кохана»,
але не маю права зробити це — ти не моя.
Не звертай увагу, я так дивлюся,
лише відчуваючи дежавю.
І що ні, як не обставляй,
на все це тимчасово.
Спасибі.
Прощай.
Кафе, шипіння кавомашини, люди,
мені музикою всі ці звуки, немов у студії,
тоді були в нервному очікуванні
моменту нашого з тобою побачення.
Ти з'являлася несподівано, клянуся, завжди!
Коли і я не вірив, що ти прийдеш, балда.
І твій портрет навпроти з чашкою чайною
завжди з усмішкою в думках я зустрічаю.
Так багато інформації було порожньою і повною,
і так хотілося нам залишитися в порожнечі «поклонною»,
і як хотілося висікти, сміху для,
ініціали наші з точками на стіні Кремля.
Як розходилися по будинках годинами, паузи
витягували доходжаючи берегами Яузи,
як довго перед сном йшли на поступки,
нагрівання ліжка і вухо телефонною трубкою.
Ти так гарна, так розумна, світла,
з тобою так добре і бла-бла-бла…
І я вже майже сказав тобі «кохана»,
але не маю права зробити це — ти не моя.
Не звертай увагу, я так дивлюся,
лише відчуваючи дежавю.
І що ні, як не обставляй,
на все це тимчасово.
Спасибі.
Прощай.
Біг час.
Я не запам'ятав точно
кількість нічних, надісланих один одному рядків,
кількість дзвінків і одкровень важливих,
і від руки написаних «люблю» паперових,
обіймів міцних, поцілунків ніжності,
квітів букетами найпершої свіжості,
подруг друзів, якими ділилися лихо,
як обговорювали їх прикид потім ми тихо.
Не підрахувати кіносеансів, театральних кас,
взаємного хвастощів хто в чем був ас,
світанків п'яних, тверезих, тихих, гучних,
і листя, зібраних по осінні в гербарій, ламких,
бульвари, сквери, вулиці, алеї, площі,
нічні бари, ресторани… Господи!
І скільки обговорили разом ми кращих снів,
та і взагалі, як багато було слів.
Ти так гарна, так розумна, світла,
з тобою так добре і бла-бла-бла…
І я вже майже сказав тобі «кохана»,
але не маю права зробити це — ти не моя.
Не звертай увагу, я так дивлюся,
лише відчуваючи дежавю.
І що ні, як не обставляй,
на все це тимчасово.
Спасибі.
Прощай.