| Ми не читали багато книг але шанували старших
|
| Діти міських околиць, сталінських п'ятиповерхівок
|
| Добу безперервно ми в тому обшарпаному підвалі
|
| Малювали своє життя не по-дитячому так мріючи
|
| Ніхто тоді не знав, куди нас заведе ця дорога
|
| Хто поїде за статтею хто раніше за всіх побачить бога
|
| Хто забруднить у злиднях, хто зловить суми на рахунки
|
| Кого побачать на щиті, а кого зі щитом у руках
|
| Де був страх, коли ми щоразу йшли на справу
|
| Коли гучний звук сирени, пробиває тіло
|
| Братику ти біжи, я якщо че візьму удар весь на себе
|
| Все що зумієш забрати потім поділимо як сім'я
|
| Як сім'я, у моменті нам здавалося неможливим
|
| Те, що час може розкидати життя нам куди попало
|
| Що якось наша дружба теж стане минулим
|
| Як всю добу безперервно в стінах того підвалу
|
| Час залікувати мою душу
|
| Пам'ять знеболю мої рани
|
| Коли згадую про дружбу
|
| Як там мої пацани-хулігани
|
| Я не зрадив мрію вона завжди мені надавала сили
|
| По дорозі не морошив як дощ, коли всі моросили
|
| На кварталі в чорній тачці дим та фришні біти
|
| Поруч пацани яким немає ціни, знову в нетрях суєти
|
| Молоді без мізків та гальм
|
| Летіли кожен до своєї мети, ніби чуючи чийсь поклик
|
| Ми як птахи збилися в зграю, так набагато веселіше
|
| До країв повні віри пацани з неповних сімей
|
| Мимо статей, по красі, шлях на простоті,
|
| Ми просто ті, хто мчать вперед по злітній смузі
|
| Тут кожен знає що колись підніметься
|
| Але там наприкінці шляху думаю навряд чи це цінується
|
| Ми світимося як зірки але не ті що на екранах
|
| У нас настрій серйозний брат
|
| Ми бачили все те, що не покаже вам масмедіа
|
| І щиро хочемо, щоб цього не бачили наші діти |