Переклад тексту пісні Sfintit cu roua suferintii - Agathodaimon

Sfintit cu roua suferintii (оригінал)

Cînd lumea se preschimbă-ntr-o umedă-nchisoare
În care-n van speranța, biet liliac se zbate
Lovindu-se de ziduri, cu-aripi șovăutoare
Și dînd mereu cu capu'-n tavanele surpate
Deodată, mînioase, prind clopote să sară
Și catre cer urlă-ngrozitoare
Lungi și nesfîrșite convoaie mortuare
Încet și fără muzici prin suflet trec mereu…
M-ați sfințit cu roua suferinții
Și mi-ați pus venin în sînge
Iar speranța-nvinsă plînge
Ca sufletul meu
Și mută-i gura-dulce a altor vremi
Cînd timpul crește-n urma mea
Iar eu mă-ntunec!
E-o oră grea și mare
Aripile-mi negre în ceruri se-ntind
Astfel lumea amuțește la-ntunecări solare
Astfel marea amuțește vulcane cînd s-aprind…
Cînd prin a vieții visuri oștiri de nori apar
A morții umbră slabă cu coasă și topor
Tăceți cum tac în spaimă, creștinii din popor
Cînd evul asfințește și dumnezeii mor!
Se mistuie-n moarte și durere
Văpaia care-n mine a strălucit
Ciudată întristare ce crește ca și marea
Pe-un țărm stîncos, pustiu…
Peste flăcări, peste fumuri, pe cadavre descărnate
Pe cîmpii deșerte, pe altare profanate
Vino, s-așezi pe ele tronul tău de oseminte
Înalță-te în culmea fumegîndelor morminte!
Căci eu nu mă las înrobit de tine, creștinule!

Sfintit cu roua suferintii (переклад)

Коли світ перетворюється на сиру в’язницю
На яку марну надію бореться бідний кажан
Б'ється по стінах махаючими крилами
І завжди киває на обвалені стелі
Раптом, сердито, дзвонять у дзвони
І до неба жахливо кричить
Довгі й нескінченні моргові колони
Повільно і без музики я завжди проходжу через душу...
Ти освятив мене росою страждання
І ти вклав отруту в мою кров
І переможена надія плаче
Як моя душа
І ворушити солодким ротом інших часів
Коли час росте позаду
А мені темніє!
Це важка і велика година
Мої чорні крила простягаються в небі
Таким чином світ затихає в темряві
Таким чином, море замовчує вулкани, коли вони запалюються…
Коли крізь сни сни з'являються армії хмар
Слаба тінь смерті з косою й сокирою
Мовчи, як християни мовчать від страху
Коли настане вік і боги помруть!
Воно горить до смерті й болю
Полум’я, що сяяло в мені
Дивний смуток, що росте, як море
На кам’янистому, безлюдному березі…
Над полум’ям, над димом, над виснаженими трупами
На безлюдних рівнинах, на осквернених вівтарях
Прийди, сідай на свій трон із кісток
Підніміться на вершину димлячих могил!
Бо я не дозволяю бути поневоленим тобою, Християнине!