Переклад тексту пісні Тараканище - Корней Чуковский

Тараканище (оригінал)

Мы копытами его!»
И весёлою гурьбой
Звери кинулися в бой.
Но, увидев усача
(Ай-ай-ай!),
Звери дали стрекача
(Ай-ай-ай!).
По лесам, по полям разбежалися:
Тараканьих усов испугалися.
И вскричал Гиппопотам:
«Что за стыд, что за срам!
Эй, быки и носороги,
Выходите из берлоги
И врага
На рога
Поднимите-ка!»
Но быки и носороги
Отвечают из берлоги:
«Мы врага бы
На рога бы.
Только шкура дорога,
И рога нынче тоже
не дёшевы»,
И сидят и дрожат
Под кусточками,
За болотными прячутся
Кочками.
Крокодилы в крапиву
Забилися,
И в канаве слоны
Схоронилися.
Только и слышно,
Как зубы стучат,
Только и видно,
Как уши дрожат.
А лихие обезьяны
Подхватили чемоданы
И скорее со всех ног
Наутек.
И акула
Увильнула,
Только хвостиком махнула.
А за нею каракатица -
Так и пятится,
Так и катится.
Часть вторая
Вот и стал Таракан
победителем,
И лесов и полей повелителем.
Покорилися звери усатому.
(Чтоб ему провалиться,
проклятому!)
А он между ними похаживает,
Золоченое брюхо поглаживает:
«Принесите-ка мне, звери,
ваших детушек,
Я сегодня их за ужином
скушаю!»
Бедные, бедные звери!
Воют, рыдают, ревут!
В каждой берлоге
И в каждой пещере
Злого обжору клянут.
Да и какая же мать
Согласится отдать
Своего дорогого ребёнка -
Медвежонка, волчонка,
слоненка,-
Чтобы несытое чучело
Бедную крошку
замучило!
Плачут они, убиваются,
С малышами навеки
прощаются.
Но однажды поутру
Прискакала кенгуру,
Увидала усача,
Закричала сгоряча:
«Разве это великан?
(Ха-ха-ха!)
Это просто таракан!
(Ха-ха-ха!)
Таракан, таракан,
таракашечка,
Жидконогая
козявочка-букашечка.
И не стыдно вам?
Не обидно вам?
Вы - зубастые,
Вы - клыкастые,
А малявочке
Поклонилися,
А козявочке
Покорилися!»
Испугались бегемоты,
Зашептали: «Что ты, что ты!
Уходи-ка ты отсюда!
Как бы не было нам худа!»
Только вдруг из-за кусточка,
Из-за синего лесочка,
Из далеких из полей
Прилетает Воробей.
Прыг да прыг
Да чик-чирик,
Чики-рики-чик-чирик!
Взял и клюнул Таракана,
Вот и нету великана.
Поделом великану досталося,
И усов от него не осталося.
То-то рада, то-то рада
Вся звериная семья,
Прославляют, поздравляют
Удалого Воробья!
Ослы ему славу по нотам поют,
Козлы бородою дорогу метут,
Бараны, бараны
Стучат в барабаны!
Сычи-трубачи
Трубят!
Грачи с каланчи
Кричат!
Летучие мыши
На крыше
Платочками машут
И пляшут.
А слониха-щеголиха
Так отплясывает лихо,
Что румяная луна
В небе задрожала
И на бедного слона
Кубарем упала.
Вот была потом забота —
За луной нырять в болото
И гвоздями к небесам приколачивать!

(переклад)

Ми копитами його!
І веселим гуртом
Звірі кинулися у бій.
Але, побачивши вусана
(Ай ай ай!),
Звірі дали стрекача
(Ай ай ай!).
Лісами, полями розбіглися:
Тарганових вусів злякалися.
І закричав Гіпопотам:
«Що за сором, що за сором!
Гей, бики та носороги,
Виходьте з барлоги
І ворога
На роги
Підніміть!»
Але бики та носороги
Відповідають із барлоги:
«Ми ворога б
На роги б.
Тільки шкура дорога,
І роги нині теж
не дешеві»,
І сидять і тремтять
Під кущами,
За болотяними ховаються
купинами.
Крокодили в кропиву
Забилися,
І в канаві слони
Сховалися.
Тільки й чути,
Як зуби стукають,
Тільки й видно,
Як вуха тремтять.
А лихі мавпи
Підхопили валізи
І скоріше з усіх ніг
Наутік.
І акула
Увільнула,
Тільки хвостиком махнула.
А за нею каракатиця -
Так і задкує,
Так і котиться.
Частина друга
Ось і став Таракан
переможцем,
І лісів і полів королем.
Підкорилися звірі вусатому.
(Щоб йому провалитися,
проклятому!)
А він між ними походжає,
Позолочене черево погладжує:
«Принесіть мені, звірі,
ваших діточок,
Я сьогодні їх за вечерею
з'їду!»
Бідолашні, бідні звірі!
Виють, ридають, ревуть!
У кожному барлозі
І в кожній печері
Злого ненажеру клянуть.
Та й яка ж мати
Погодиться віддати
Свою дорогу дитину -
Ведмежа, вовченя,
слоненя,-
Щоб несите опудало
Бідолашну крихту
замучило!
Плачуть вони, вбиваються,
З малюками навіки
прощаються.
Але одного ранку
Прискакала кенгуру,
Побачила вусана,
Закричала з гарячого:
«Хіба це велетень?
(Ха-ха-ха!)
Це просто тарган!
(Ха-ха-ха!)
Тарган, тарган,
таракашечка,
Рідконога
козявочка-букашечка.
І не соромно вам?
Чи не прикро вам?
Ви - зубасті,
Ви - ікласті,
А малечі
Вклонилися,
А козявочці
Скорилися!»
Злякалися бегемоти,
Зашепотіли: Що ти, що ти!
Іди ти звідси!
Як би не було нам зле!»
Тільки раптом через кущ,
Через синього лісочка,
З далеких із полів
Прилітає Горобець.
Прыг та стриб
Так чік-чірик,
Чикі-ріки-чик-чірик!
Взяв і клюнув Таракана,
От і нема велетня.
Поділом велетню дісталося,
І вусів від нього не лишилося.
То рада, то рада
Вся звірина сім'я,
Прославляють, вітають
Удалого Горобця!
Осли йому славу по нотах співають,
Козли бородою дорогу метуть,
Барани, барани
Стукають у барабани!
Сичі-трубачі
Трублять!
Граки з каланчі
Кричать!
Летючі миші
На даху
Хусточками махають
І танцюють.
А слониха-чепурного
Так танцює лихо,
Що рум'яний місяць
У небі затремтіла
І на бідного слона
Кубарем упала.
Ось була потім турбота.
За місяцем пірнати в болото
І цвяхами до небес прибивати!