Переклад тексту пісні И опускался в сердце мне покой - Альфа

И опускался в сердце мне покой (оригінал)

И опускался в сердце мне покой,
Исполненный какой-то светлой скорби.
А я затих, в меня вошёл покой,
Безмолвным стал, безмолвным и покорным.
Но чей-то смех в ночи взорвался вдруг
За дверью, где-то там, в пустынном поле,
И нарастал тревожный звук,
Я дома ночью сна не знал от боли.
И хохотал в полях безумный ветер,
Душа кричала, муки не терпя.
А я молчал, молчало все на свете,
Нигде на свете не было меня.
Но чей-то смех в ночи взорвался вдруг
За дверью, где-то там, в пустынном поле,
И нарастал тревожный звук,
Я дома ночью сна не знал от боли.
И нарастал тревожный звук,
Я дома ночью сна не знал от боли…
Я синеву из чаши пил небесной.
Душой заслушивался, как лилась
Колоколов незримых песня.
Всё всматривался, взгляд направив свой
В глубины без предела и без края, —
На синих нивах вечности немой
Угадывал тебя я, прозревая.
Когда же вечер умирал в огне,
Спускалась ночь ясна и звездочка,
Весь в звоне вод из синего далека
Мерещился твой грустный шепот мне.
И опускался в сердце мне покой,
Исполненный какой-то светлой скорби
И вот затих я, примерен с тоской,
Безмолвным стал, безмолвным и покорным.
Но чей-то смех в ночи взорвался вдруг
За дверью, где-то там, в пустынном поле,
И нарастал тревожный где-то звук,
И в темном доме сна не знал я боле
И хохотал в полях безумный ветер,
Душа кричала, муки не терпя.
Качались тени.
Я молчал.
На свете,
Нигде на свете не было тебя.

(переклад)

І опускався в серце мені спокій,
Сповнений якоїсь світлої скорботи.
А я затих, у мені увійшов спокій,
Безмовним став, безмовним і покірним.
Але чийсь сміх у ночі вибухнув раптом
За дверима, десь там, у пустельному полі,
І наростав тривожний звук,
Я вдома вночі сну не знав від болю.
І реготав у полях шалений вітер,
Душа кричала, муки не терплячи.
А я мовчав, мовчало все на світлі,
Ніде на світі не було мене.
Але чийсь сміх у ночі вибухнув раптом
За дверима, десь там, у пустельному полі,
І наростав тривожний звук,
Я вдома вночі сну не знав від болю.
І наростав тривожний звук,
Я вдома вночі сну не знав від болю ...
Я синьову з чаші пив небесної.
Душою заслуховувався, як лилася
Дзвонів незрима пісня.
Все вдивлявся, погляд спрямувавши свій
Вглибини без межі і без краю,—
На синіх нивах вічності німий
Вгадував тебе я, прозріваючи.
Коли ж вечір помирав у вогні,
Спускалася ніч ясна і зірочка,
Весь у дзвоні вод із синього далека
Думав твій сумний шепіт мені.
І опускався в серце мені спокій,
Сповнений якоїсь світлої скорботи
І ось затих я, приміряний з тугою,
Безмовним став, безмовним і покірним.
Але чийсь сміх у ночі вибухнув раптом
За дверима, десь там, у пустельному полі,
І наростав тривожний десь звук,
І в темному будинку сну не знав я більше
І реготав у полях шалений вітер,
Душа кричала, муки не терплячи.
Гойдалися тіні.
Я мовчав.
На світі,
Ніде на світі не було тебе.