Переклад тексту пісні Санкт-Петербург - Зоя Ященко, Белая Гвардия

Санкт-Петербург (оригінал)

Этот большой удивительный город сводит с ума,
Полутона, его узкие улочки, в дымке дома,
Крошечных мостиков ломкие линии чертят рассвет,
Левобережья штрихи карандашные сходят на нет.
Мы, полусонные, вышли сквозь арку в туманную мглу,
Первый трамвай нас обгонит, звеня, на Литейном углу.
Мы пробираемся по переулочкам к водам Невы,
Нас провожают ленивыми взглядами мокрые львы.
Мимо мелькают резные решетки, златые кресты,
Наши глаза заболевшие слепнут от красоты,
Летний ли Сад на пути возникает иль Зимний Дворец —
Не пощадил ты своих современников, царь и творец!
Город — Венеция, город — Бастилия, город — тюрьма.
Кто, заглядевшись, в пути остановится, сходит с ума,
И превращается в бронзовый памятник или в мечту —
Это и есть минимальная плата за красоту.
Стены кофейни послужат пристанищем тех, кто влюблен,
Дышит коричневым запахом зерен спящий Сайгон.
Первую ночь ослепительно белую встретил в пути,
Кто побывал здесь однажды, тому просто так не уйти.
Если ты все же уходишь, тебя настигает стрела,
А за спиной отражается небо в осколках стекла.
Город — Венеция, город — Бастилия, город — тюрьма.
Кто, заглядевшись, в пути остановится, сходит с ума,
И превращается в бронзовый памятник или в мечту —
Это и есть минимальная плата за красоту.

Санкт-Петербург (переклад)

Це велике дивовижне місто зводить з розуму,
Напівтону, його вузькі вулички, в димку будинку,
Крихітні містки ламкі лінії креслять світанок,
Лівобережжя штрихи олівці сходять на ні.
Ми, напівсонні, вийшли крізь арку в туманну імлу,
Перший трамвай нас обжене, брязкаючи, на Ливарному кутку.
Ми пробираємося по провулках до вод Неви,
Нас проводжають лінивими поглядами мокрі леви.
Мимо миготять різьблені грати, золоті хрести,
Наші очі хворі сліпнуть від краси,
Літній ли Сад на шляху виникає чи Зимовий Палац —
Не пощадив ти своїх сучасників, царю і творцю!
Місто — Венеція, місто — Бастилія, місто — в'язниця.
Хто, задивившись, у шляху зупиниться, сходить з розуму,
І перетворюється на бронзову пам'ятку або в мрію —
Це і є мінімальна плата за красу.
Стіни кав'ярні послужать притулком тих, хто закоханий,
Дихає коричневим запахом зерен сплячий Сайгон.
Першу ніч сліпучо білу зустрів у шляху,
Хто побував тут одного разу, тому просто так не піти.
Якщо ти все йдеш, тебе наздоганяє стріла,
А за спиною відбивається небо в осколках скла.
Місто — Венеція, місто — Бастилія, місто — в'язниця.
Хто, задивившись, у шляху зупиниться, сходить з розуму,
І перетворюється на бронзову пам'ятку або в мрію —
Це і є мінімальна плата за красу.