Переклад тексту пісні Мелодия непонимания - Зимовье зверей

Мелодия непонимания (оригінал)

Улицы злые, пустые дома.
Фонари навесные.
В каждом окне — город-тюрьма.
Прятаться поздно — там на реке уже плавят мосты.
Люди и звезды спят вдалеке, сушат хвосты.
Дома и машины прижались плотнее друг к другу, друг к другу,
Предчувствуют вьюгу, но им так не хочется здесь околеть.
И я, чтоб не замерзнуть, — по кругу, по кругу, по кругу,
Наполовину голодный, замерзший, умерший на треть…
Мелодия непонимания…
Тяжелые мысли — тяжелый снег…
Не требую ни любви, ни внимания,
Но все же, но все же, но все же — я тоже человек.
(Собаке — собачье…)
Лестницы стынут, ступени скользят.
В промокшую спину — люди плюют, звезды грозят.
И нельзя возвращаться: там, где ты был, уже плавят мосты.
Лишь остается вращаться по ближнему кругу беды.
Разучены танцы, но песни — никто никогда не услышит.
Усталые мысли разбросаны, их не собрать, не согреть.
И я, чтоб не поддаться, все выше, и выше, и выше —
Стремянкою в небо, к утру обреченный сгореть.
Восход неестественно тих
Назло катаклизмам природы,
И те, что на вольных хлебах,
Давно улетели на юг, —
Земная печаль не для них…
Крылатые тени свободы…
Мы встретимся в теплых краях,
В уютных краях чьих-то рук…
Мелодия непонимания…
Тяжелые мысли — тяжелый снег…
Не требую ни любви, ни внимания,
Но все же, но все же, но все же — я тоже человек.
(Медведю — медвежье…)

Мелодия непонимания (переклад)

Вулиці злі, порожні будинки.
Ліхтарі навісні.
У кожному вікні — місто-в'язниця.
Ховатися пізно — там на річці вже плавлять мости.
Люди і зірки сплять вдалині, сушать хвости.
Вдома і машини притиснулися щільніше один до друга, один до друга,
Передчують завірюху, але ним так не хочеться тут околити.
І я, щоб не замерзнути,— по колу, по колу, по колу,
Наполовину голодний, замерзлий, померлий на третину...
Мелодія нерозуміння…
Тяжкі думки — важкий сніг…
Не вимагаю ні любові, ні уваги,
Але все ж, але все же, але все ж я теж людина.
(Собаці — собаче…)
Сходи стигнуть, сходи ковзають.
У промоклу спину — люди плюють, зірки загрожують.
І не можна повертатися: там, де ти був, уже плавлять мости.
Лише залишається обертатися по ближньому колу біди.
Розучені танці, але пісні — ніхто ніколи не почує.
Втомлені думки розкидані, їх не зібрати, не зігріти.
І я, щоб не піддатися, все вище, і вище, і вище –
Стремянкою в небо, на ранок приречений згоріти.
Схід неприродно тихий
На зло катаклізм природи,
І ті, що на вільних хлібах,
Давно відлетіли на південь,—
Земний сум не для них…
Крилаті тіні свободи.
Ми зустрінемося в теплих краях,
У затишних краях чиїхось рук...
Мелодія нерозуміння…
Тяжкі думки — важкий сніг…
Не вимагаю ні любові, ні уваги,
Але все ж, але все же, але все ж я теж людина.
(Ведмедю — ведмеже…)