Переклад тексту пісні Живой - Тринадцатое созвездие

Живой (оригінал)

Когда искрясь как горы золотые
Манили воды западных портов
Сминая воздух конница Батыя
С землей равняла стены городов.
Я четко помню стон камней столетних,
Я помню тучи стрел над головой.
Я оставлял Рязань в числе последних.
Я был живой.
На зло огню живой!
Прошло два века, долго ли, аль вскоре —
Судить не мне.
Не мне слагать стихи,
Но я пришел на Куликово Поле
Собой пополнив полк левой руки.
И я рубил, кого, не понимая,
Мешая кровь, с сухой донской травой
И устояв пред полчищем Мамая
Остался, всем смертям на зло — живой!
Когда эскадра шведская войною
Входила в устье северной Двины
Я за царя Петра стоял стеною
У крепостной Архангельской стены.
Потом я был во взятом Измаиле
И сам Суворов мною дорожил.
Я шел за ним сквозь Альпы ледяные,
Я замерзал, но все ж остался жив!
В лесах, под Вязьмой, снежною зимою,
Денис Давыдов взял меня в отряд.
Я слыл среди французов сатаною
И слыл героем средь своих ребят.
На перевалах грозного Кавказа,
Где голос эха бьется меж вершин,
Я попадал в турецкий плен два раза,
Но убегал и все ж остался жив!
В бескомпромиссном, страшном сорок первом
Я в катакомбах гнил возле Керчи.
Когда у всех вокруг сдавали нервы
Я все же вырвался в тени ночи.
А в сорок пятом я входил в Варшаву,
Неся в ладони пядь родной межи
Под градом пуль.
Приказ: «Назад ни шагу!»
Я там был ранен, но остался жив!
Уже потом, в горах, под Кандагаром,
Я вновь был ранен в левое плечо,
Но свято верил в то, что всё не даром
И время в русле правильном течет.
И мне медалей-орденов не надо,
Мой подвиг незаметен для страны.
Привычно гладя дуло автомата
Я жду начала следущей войны.

(переклад)

Коли іскрячись як гори золоті
Манили води західних портів
Зминаючи повітря кіннота Батия
З землею дорівнювала стіни міст.
Я чітко пам'ятаю стогін каменів столітніх,
Я пам'ятаю хмари стріл над головою.
Я залишав Рязань у числі останніх.
Я був живий.
На зло вогню живий!
Минуло два століття, довго ли, або незабаром —
Судити не мені.
Не мені складати вірші,
Але я прийшов на Куликове Поле
Поповнивши собою полк лівої руки.
І я рубав, кого, не розуміючи,
Міша кров, із сухою донський травою
І стоявши перед полчищем Мамая
Залишився, усім смертям на зло — живий!
Коли ескадра шведська війною
Входила в гирло північної Двіни
Я за царя Петра стояв стіною
У кріпосної Архангельської стіни.
Потім я був у взятому Ізмаїлі
І сам Суворов мною дорожив.
Я йшов за ним крізь Альпи крижані,
Я замерзав, але все ж залишився живий!
У лісах, під Вязьмою, сніговою зимою,
Денис Давидов взяв мене в загін.
Я славився серед французів сатаною
І славився героєм серед своїх хлопців.
На перевалах грізного Кавказу,
Де голос луна б'ється між вершин,
Я потрапив у турецький полон два рази,
Але втікав і все залишився живий!
У безкомпромісному, страшному сорок першому
Я в катакомбах гнив біля Керчі.
Коли у всіх навколо здавали нерви
Я все ж вирвався в тіні ночі.
А в сорок п'ятому я входив у Варшаву,
Несучи в долоні п'ядь рідної межі
Під градом куль.
Наказ: «Назад ні кроку!»
Я там був поранений, але залишився живий!
Вже потім, у горах, під Кандагаром,
Я знову був поранений у ліве плече,
Але свято вірив у те, що все недаремно
І час у руслі правильному тече.
І мені медалей-орденів не треба,
Мій подвиг непомітний для країни.
Зазвичай гладячи дуло автомата
Я чекаю наступної війни.