| Я хотів би бути біля того тьмяного озера
|
| Куди ведуть грішні душі їх прощання
|
| Про цей марний світ і на півдорозі брехня
|
| У холодній тіні Смерті, перш ніж вони помруть
|
| Там, там, далеко від тебе
|
| Оманливий світ, мій дім має бути
|
| Звідки, що може від похмурості й болю
|
| Помилкова надія більше не повинна обманювати!
|
| Неживе небо, скорботний звук
|
| Невидимих вод, що падають
|
| Сухе листя тремтить над моєю головою
|
| Як людина, неспокійна, навіть коли мертва
|
| Ці, ну, ці повинні відучити
|
| Моя душа з оманливої сцени життя
|
| І повернути кожну думку, кожне бажання,
|
| Як верби, вниз до могили
|
| Як ті, хто вночі до свого дивана
|
| Хотілося б спати, спочатку погасити світло
|
| Так само й надії, які тримають цю грудь
|
| Прокинься, заспокойся, поки не зможе відпочити
|
| Холодно, холодно, моє серце має рости
|
| Незмінний ні радістю, ні горем
|
| Як замерзаючі джерела, куди все це кидається
|
| У межах свого теперішнього часу перетворюється на камінь |