Переклад тексту пісні Гол Как Сокол - Сангу дэ САО

Гол Как Сокол (оригінал)

Гол как сокол — перед городом
С ветром наравне — под звёздным пологом
Строим козни — тем, кто дорог нам
Ходим в гости назло — улыбаемся врагам
Повезло меньше… ну… хорошо — больше
Завидно… а что ещё — остаётся праведникам?
Мы ж видим золото только при свете солнца
И нос свой дальше, чем окно не высунем — простудимся,
А камень то катится… Земля крутится
Друзья теряются — их забирает улица…
Шальная улица — дурь молодецкая
Волчьи оскалы слеплены — с улыбок детских
Знаю… как бывает больно сердцу
Закрыты двери — и не на что надеяться
Хлопоты… лимфоузлы заточены под опыты
Что дальше?
Дым, копоть и море фальши…
Топот в коридорах, крики: «дура, сука!»…
Прости меня, но я не мог тогда издать ни звука
Я был глубоко… не то чтобы в себе
Дрейфовал во лжи — так будет правильней…
И рад бы — оставить горсть воспоминаний памяти,
А образы развеять — над открытым пламенем,
Но я потерял мечту — в пучине времени
Бьюсь головой о стену, кричу… но всё равно её ищу…
Каждый Божий день, варится в суточной вязкости,
В кратковременном веселья, в объятиях грусти,
Уподобляться обманом своего же счастья.
Времена ненастья меняют скорбь.
Молебен, корка чёрного, пятьдесят, и снова в бой.
Бог мой, моя вера, вы со мной?
И чтобы не забыть домой дорогу к другу,
Я, как отец учил, буду бить судьбу падлюку по лицу,
И сколько пальцев нам хватит сосчитать слёзы,
Чтобы позже превратить их в поэзию и прозу.
Память детства как замороженную розу,
Буду греть ночами.
Свет, лампа, фото, кружка чаю.
Скучаю иногда, когда вокруг всем весело,
Эх щас бы эти, под гитару, песни.
Прокуренные ночью, этажи в подъезде.
Ютиться было тесно, зато все вместе.
До блеска натёртые носы, собак железных,
В душе мечтателя не будут хоронить надежды,
Ведь если есть желания, будут и стремления,
Заснеженные венки по весне оттают, как и прежде.

Гол Как Сокол (переклад)

Гол як сокіл — перед містом
З вітром на рівні — під зоряним пологом
Будуємо підступи — тим, хто дорогий нам
Ходімо в гості на зло — усміхаємося ворогам
Пощастило менше… ну… добре — більше
Завидно… а що ще залишається праведникам?
Ми ж бачимо золото тільки при світлі сонця
І ніс свій далі, ніж вікно не висунемо—простудимося,
А камінь те котиться... Земля крутиться
Друзі губляться - їх забирає вулиця ...
Шалена вулиця - дур молодецька
Вовчі оскали сліплені — з посмішок дитячих
Знаю… як буває боляче серцю
Зачинені двері - і не на що сподіватися
Клопіт ... лімфовузли заточені під досліди
Що далі?
Дим, кіптява і море фальші...
Тупіт у коридорах, крики: «дура, сука!»…
Вибач мені, але я не міг тоді видати ні звуку
Я був глибоко... не що щоб у себе
Дрейфував у брехні — так буде правильніше…
І рад би — залишити жменю спогадів пам'яті,
А образи розвіяти — над відкритим полум'ям,
Але я втратив мрію — в безодні часу
Б'юся головою за стіну, кричу… але все одно її шукаю…
Кожен Божий день, вариться в добовій в'язкості,
У короткочасних веселостях, в обіймах смутку,
Уподібнюватися обманом свого щастя.
Часи негоди змінюють скорботу.
Молебень, кірка чорного, п'ятдесят, і знову в бій.
Бог мій, моя віра, ви зі мною?
І щоб не забути додому дорогу до друга,
Я, як батько вчив, битиму долю падлюку по особі,
І скільки пальців нам вистачить порахувати сльози,
Щоб пізніше перетворити їх на поезію і прозу.
Пам'ять дитинства як заморожену троянду,
Грітиму ночами.
Світло, лампа, фото, кухоль чаю.
Сумую іноді, коли навколо всім весело,
Ех щас би ці, під гітару, пісні.
Прокурені вночі, поверхи в під'їзді.
Ютиться було тісно, ​​зате всі разом.
До блиску натерті носи, собак залізних,
У душі мрійника не ховатимуть надії,
Адже якщо є бажання, будуть і стремлення,
Засніжені вінки по весні відтануть, як і раніше.