Переклад тексту пісні Journey To The Centre Of The Earth - Rick Wakeman

Journey To The Centre Of The Earth (оригінал)

By horse, by rail, by land, by sea, our journey starts
Two men incensed by one man’s journey from the past
In Iceland, where the mountain stood with pride
They set off with their guide
To reach the mountain side
Roped as one for safety through the long descent
Into the crater of volcanic rock they went
Look up from our telescopic lens,
One star for us to share,
We continue on our prayer.
Crystals of opaque quartz, studded limpid tears,
Forming magic chandeliers, lighting blistered galleries.
Narration 1
Admiring shades of lava which imperceptibly passed from reddish
brown to bright yellow, their way lit by crystals appearing as
lighted globes, they continued through the lava gallery, which
gently sloped until they reached the inter section of two roads.
Without hesitation Professor Lidenbrook chose the eastern tunnel.
And the journey continued through a succession of arches, appearing
before them as if they were the aisles of a gothic cathedral;
the
walls were enhanced with impressions of Rock weeds and mosses from
the Silurian epoch.
Narration 2
The Eastern route they had taken had come to a dead end.
With three
days’walk back to the fork to find Arne Saknussemm’s original
route, they found their water rations were limited to one day.
Knowing their only change of finding water was on that route, they
set off for the fork and there finally they fell almost lifeless on
the third day.
After sleep, they continued down the other tunnel in
their quest for water, and whilst searching on his own, Hans, the
guide, heard the sound of water thundering behind a granite wall,
and, with a pick axe, attacked the wall so as to allow a stream of
boiling water to enter and cool in their tunnel.
Not only had they
found life in the water but they had also found a flowing guide to
the Centre of the Earth.
They called the stream the Hansbach.
Narration 3
Replenished with the water the journey continued with haste, but
somehow they find themselves separated.
Professor Lidenbrook’s
nephew Axel found himself alone.
His mind was seized with
unparalleled fear and he saw memories of home flashing before him.
His fiancee Grauben, his house and friends in Hamburg.
He saw
hallucinations of all the incidents of the journey.
And, unworthy
as he felt, he knelt in fervent prayer and then, in panic, he ran
blindly through a tunnel only to reach a dead end, where he fell
panting for breath.
In the darkness he cried… voices…
voices… voices… He heard voices.
He heard his uncle’s voice.
Due to the shape of the gallery and the conducting power of the
rocks, his uncle’s voice was uncannily travelling around the
walls.
By means of their chronometers they discovered they were
four miles apart, so Axel set about the task of rejoining the
Professor and their guide.
Recollection
Memories of a life on earth go flashing past,
Of home of Grauben, friends of whom he’s seen his last
Contemplating what his life’s been worth,
While trapped beneath the earth,
An embryo at birth
Pain and fear destroy the beauty I have seen,
Of caverns, where no other man has ever been
Silurian epoch hosts me as my grave,
My final blow I wave,
A life too late to save
Crystals of opaque quartz, studded limpid tears,
Forming magic chandeliers, lighting blistered galleries.
Narration 4
Suddenly the ground disappeared from beneath his feet.
He fell down
a vertical shaft, his head hitting a sharp rock.
He lost
consciousness.
On opening his eyes, he found himself with the
Professor and the guide, and, looking around him, he saw an ocean
stretching as faras the eye could see, a giant forest of
mushrooms, a line of huge cliffs, and strange clouds hung
overhead, as he lay on a deeply indented shore of golden sand
strewn with shells.
For a moment, he thought he was back on the
surface of the earth, but he soon realised that they had reached a
world within a world.
THE BATTLE / THE FOREST
Narration 5
Having made a raft from wood taken from the giant mushroom forest,
with rigging consisting of a mast made of two staves lashed
together, a yard made of a third, and a sail borrowed from their
stock of rugs, they set sail from the harbour — Port Grauben,
named after Axel’s fiancee.
With a north-westerly wind propelling
them along at about three miles an hour, silvery beams of light,
reflected here and there by drops of spray, produced luminous
points in the eddy created by the raft.
Soon all land was lost to
view.
Five days out to sea, they witnessed a terrifying battle
between two sea monsters.
One having the snout of a porpoise, the
head of a lizard, and teeth of a crocodile — an Ichthyosaurus.
And
the other, the mortal enemy of the first, a serpent with a
turtle’s shell, the Plesiosaurus.
The Battle
Five days out on an infinite sea, they prayed for calm on an ocean free,
But the surface of the water ws indicating some disturbance.
The raft was hurled by an unseen source, two hundred feet, with
frightening force
And a dark mass rising showed to be a giant porpoise
Rising out of the angry sea, towered the creatures' enemy,
And so the two sea monsters closed for battle
Crocodile teeth, lizard’s head, bloodshot eye, stained ocean red
Moving close to their raft’s side, the two men prayed as one and cried
«Save me, save me, save me, save me»
The serpents' fight went on for hours, two monsters soaring up like towers
And driving down to the depths in a single motion
Suddenly, the serpent’s head, shot out of the water bathed in red
And the serpentine form lay lifeless on the ocean
Crocodile teeth, lizard’s head, bloodshot eye stained ocean read
Battle won, a victor’s pride, the three men thanked the Lord and cried
«Praise God, praise God, praise God, praise God.»
Narration 6
Cumulus clouds formed heavily in the south, like huge wool packs
heaped up in picturesque disorder.
Under the influence of the
breezes they merged together, growing darker, forming a single
menacing mass.
The raft lay motionless on the sluggish waveless
sea and in silence they waited for the storm.
Narration 7
For four days the storm had raged as they clung to the mast of
their raft for safety.
Finally, with their raft wrecked after
being bashed against the reefs, they lay sheltered from the
pouring rain beneath a few overhanging rocks where they ate and
slept.
The next day all trace of the storm had disappeared and
what remained of their stock seemed intact.
Checking the compass
brought only heartbreak as it showed that a chance of wind during
the storm had returned them to just a few miles north of Port
Grauben.
So, deciding to try and find the original route they
advanced with difficulty over granite fragments mingled with
flint, quartz, and alluvial deposits, eventually reaching a plain
covered with bones.
like a huge cemetery.
A mile further on, they
reached the edge of a huge forest made up of vegetation of the
Tertiary period.
Tall palms were linked by a network of
inextricable creepers, a carpet of moss covering the ground and
the leaves were colourless, everything having a brownish hue.
Exploring the forest they discovered a heard of gigantic animals,
Mastadons, which were being marshalled by a primitive human being,
a Proteus.
He stood over twelve foot high and brandished an
enormous bough, a crook worthy of this antediluvian shepherd.
The Forest
Journey on through ages gone, to the centre of the earth
Past rocks of quartz and granite, which gave mother nature birth
Burial ground of ancient man, his life no more is seen,
A journey through his time unknown, I wonder where he’s been
Wonder where he’s been, wonder where he’s been, wonder where he’s been
The shore now gone behind the hills, a forest in our sight,
Rocks and distant mountains, bathed in waves of blinding light
Forests from far gone time, no living man has seen,
A private prehistoric world, for you and I a dream
Brownish hue dicates my eye, no colour hides their fear,
Flowers faded, dull and cold, now bleached by atmosphere
Creatures twisting under trees, huge monsters soaked with rage
Hidden deep below our earth, a frightening, bygone age
Their shepherd came, now long extinct, a huge primeval man
The three men filled with disbelief, just turned as one and ran.
Narration 8
Dumb with astonishment and amazement which bordered on
stupefaction, they fled the forest.
Instinctively, they made
towards the Lidenbrook Sea.
Discovering a rusty dagger on the
beach, and the carved initials of the explorer before them on a
slab of granite, they realised that thay were once again treading
the route of Arne Saknussemm.
Following a short sea journey around
a cape, they came ashore where a dark tunnel plunged deep into
rock.
Venturing down, their progress was halted by a piece of rock
blocking their way.
After deciding to blow their way through, and
setting the charge, they put out to sea for safety.
With the
explosion, the rocks before them opened like a curtain, and a
bottomless pit appeared in the shore.
The explosion had caused an
earthquake, the abyss had opened up, and the sea was pouring into
it.
Down and down they plunged into the huge gallery, but on
regaining their senses found their raft rising at tremendous
speed.
Trapped in the shaft of an active volcano they rose through
the ages of man to be finally expelled out on a mountain-side
riddled with tiny lava streams.
Their journey was completed and
they found themselves 3000 miles from their original starting
point in Iceland.
They had entered by one volcano and they had
come out by another.
With the blue mountains of Calabria in the
east they walked away from the mountain that had returned them.
The frightening Mount Etna.

Journey To The Centre Of The Earth (переклад)

На конях, залізницею, сушею, морем починається наша подорож
Двоє чоловіків, розлючені мандрівкою однієї людини з минулого
В Ісландії, де гора стояла з гордістю
Вони вирушили зі своїм провідником
Щоб досягти схилу гори
Для безпеки під час довгого спуску об’єднані мотузкою
Вони зайшли в кратер вулканічної породи
Подивіться від нашого телескопічного об’єктива,
Одна зірка для нас, щоб поділитися,
Ми продовжуємо нашу молитву.
Кристали непрозорого кварцу, вкриті прозорими сльозами,
Утворюючи чарівні люстри, освітлюючи пухирі галереї.
Розповідь 1
Милування відтінками лави, які непомітно переходили від червонуватого
від коричневого до яскраво-жовтого, їх шлях освітлений кристалами, що виглядають як
освітлені кулі, вони продовжували через лавову галерею, яка
пологий схил, поки вони не досягли перетину двох доріг.
Без вагань професор Ліденбрук вибрав східний тунель.
І подорож продовжувалася через послідовність появи арок
перед ними, ніби це були проходи готичного собору;
в
стіни були покращені відбитками скельних бур’янів і мохів з
силурійська епоха.
Розповідь 2
Східний шлях, яким вони йшли, зайшов у тупик.
З трьома
днів ходьби назад до розвилки, щоб знайти оригінал Арне Сакнуссема
маршруту, вони виявили, що їхні пайки води обмежені одним днем.
Знаючи, що їхня єдина зміна пошуку води була на тому маршруті, вони
вирушили до розвилки, і там, нарешті, вони впали майже безживні
третій день.
Після сну вони продовжили рух іншим тунелем
у пошуках води, і під час самостійних пошуків Ганс,
гід, почув шум води, що гриміла за гранітною стіною,
і, з киркою, атакував стіну так, щоб дозволити потік
окропу, щоб ввести та охолодити в їхньому тунелі.
Не тільки вони
знайшли життя у воді, але вони також знайшли текучий путівник
центр Землі.
Вони назвали струмок Гансбах.
Розповідь 3
Поповнившись водою, подорож поспішно продовжилася, але
якимось чином вони опиняються розділеними.
професора Ліденбрука
племінник Аксель опинився на самоті.
Його розум був захоплений
незрівнянний страх, і він побачив спогади про домівку, що промайнули перед ним.
Його наречена Граубен, його будинок і друзі в Гамбурзі.
Він бачив
галюцинації всіх інцидентів подорожі.
І, негідний
як він відчував, він став на коліна в палкій молитві, а потім, у паніці, він побіг
наосліп крізь тунель, щоб дійти до тупика, де він і впав
задихаючись.
У темряві він плакав… голоси…
голоси… ​​голоси… ​​Він чув голоси.
Він почув голос дядька.
Завдяки формі галереї та провідній потужності
скелі, голос його дядька дивно мандрував навколо
стіни.
За допомогою своїх хронометрів вони виявили, що вони є
чотири милі один від одного, тому Аксель взявся за завдання повторно приєднатися до
Професор та їхній гід.
Пригадування
Спогади про життя на землі минають минулою,
З дому Граубена, друзів, яких він бачив востаннє
Розмірковуючи про те, чого варте його життя,
У пастці під землею,
Ембріон під час народження
Біль і страх руйнують красу, яку я бачив,
Печер, де ніколи не була жодна інша людина
Силурійська епоха приймає мене, як могилу,
Мій останній удар, я махаю,
Життя, яке надто пізно рятувати
Кристали непрозорого кварцу, вкриті прозорими сльозами,
Утворюючи чарівні люстри, освітлюючи пухирі галереї.
Розповідь 4
Раптом земля зникла з-під ніг.
Він упав
вертикальний вал, його голова вдаряється об гострий камінь.
Він програв
свідомість.
Розплющивши очі, він виявив, що з
Професор і гід, і, озирнувшись навколо, він побачив океан
простягнувшись настільки далеко, наскільки сягало око, гігантський ліс
гриби, низка величезних скель і дивні хмари
над головою, коли він лежав на глибоко порізаному березі золотого піску
усипаний черепашками.
На мить йому здалося, що він повернувся на
поверхні землі, але незабаром він зрозумів, що вони досягли a
світ у світі.
БИТВА / ЛІС
Розповідь 5
Зробивши пліт із дерева, взятого з гігантського грибного лісу,
з такелажем, що складається з щогли, виготовленої з двох зв’язаних штанг
разом, ярд, зроблений з третини, і вітрило, запозичене у них
запас килимів, вони відпливли з гавані — Порт Граубен,
названий на честь нареченої Акселя.
З північно-західним поривним вітром
вони зі швидкістю близько трьох миль на годину, сріблясті пучки світла,
відбиваючись то тут, то там краплями бризок, що сяють
точки у вирі, створеному плотом.
Невдовзі вся земля була втрачена
переглянути.
П’ять днів у морі вони стали свідками жахливої ​​битви
між двома морськими чудовиськами.
Один із мордою морської свині,
голова ящірки та зуби крокодила — іхтіозавра.
І
інший, смертельний ворог першого, змія з a
панцир черепахи, Плезіозавр.
Битва
П’ять днів на безмежному морі, вони молилися про спокій у вільному океані,
Але поверхня води вказує на певні хвилювання.
Пліт викинуло невидиме джерело на двісті футів, з
лякаюча сила
І темна маса, що піднімалася, виявилася гігантською морською свинею
Піднімаючись із розлюченого моря, височив ворог істот,
І ось два морські чудовиська зачинилися для битви
Зуби крокодила, голова ящірки, налиті кров’ю очі, забарвлені океанським червоним кольором
Підійшовши до борту свого плота, двоє чоловіків молилися як один і плакали
«Врятуй мене, врятуй мене, врятуй мене, врятуй мене»
Боротьба змій тривала годинами, два монстри здіймалися вгору, як вежі
І спускатися на глибину одним рухом
Раптом голова змії вилетіла з води, залитої червоним кольором
І змієподібна форма лежала безживна в океані
Зуби крокодила, голова ящірки, налиті кров’ю очі, заляпані океаном
Битва виграна, гордість переможця, троє чоловіків дякували Господу та плакали
«Хвалити Бога, хвалити Бога, хвалити Бога, хвалити Бога».
Розповідь 6
На півдні утворилися густі купчасті хмари, схожі на величезні вовняні пакети
нагромаджені в мальовничому безладді.
Під впливом
бризи вони зливалися разом, стаючи темнішими, утворюючи єдине
загрозлива маса.
Пліт нерухомо лежав на млявій безхвильовості
море і мовчки чекали шторму.
Розповідь 7
Чотири дні вирував шторм, коли вони чіплялися за щоглу
їхній пліт для безпеки.
Нарешті, після того, як їхній пліт розбився
будучи вдареними об рифи, вони лежали, захищені від
проливний дощ під кількома навислими скелями, де вони їли та
спав.
Наступного дня всі сліди шторму зникли, і
те, що залишилося від їхніх запасів, здавалося недоторканим.
Перевірка компаса
приніс лише розбите серце, оскільки показав можливість вітру під час
шторм повернув їх лише за кілька миль на північ від Порту
Граубен.
Тому, вирішивши спробувати знайти оригінальний маршрут, вони
просунувся з труднощами через уламки граніту, змішані з
кремінь, кварц і алювіальні відкладення, зрештою досягнувши рівнини
вкрита кістками.
як велике кладовище.
За милю далі вони
досяг краю великого лісу, що складається з рослинності
Третинний період.
Високі пальми були з’єднані мережею
нерозривні повзучі рослини, килим моху, що покриває землю та
листя було безбарвним, усе мало коричневий відтінок.
Досліджуючи ліс, вони виявили гігантських тварин,
Мастадонти, яких вів первісна людина,
а Протей.
Він стояв на висоті понад дванадцять футів і розмахував
величезна гілка, шахрай, гідний цього допотопного пастуха.
Ліс
Подорож крізь минулі віки до центру землі
Минулі скелі з кварцу та граніту, які породили матінку-природу
Могильник стародавньої людини, його життя більше не видно,
Подорож крізь його невідомий час, мені цікаво, де він був
Цікаво, де він був, цікаво, де він був, цікаво, де він був
Берег тепер за пагорбами, ліс на нашому погляді,
Скелі та далекі гори, залиті хвилями сліпучого світла
Ліси з далеко минулих часів, яких не бачила жодна жива людина,
Приватний доісторичний світ, для нас з вами мрія
Коричневий відтінок вказує на мої очі, жоден колір не приховує їхнього страху,
Квіти зів’ялі, тьмяні та холодні, тепер вибілені атмосферою
Істоти, що звиваються під деревами, величезні монстри, просочені люттю
Захований глибоко під нашою землею, страшна минула епоха
Їхній пастух прийшов, тепер уже давно вимерлий, величезний первісний чоловік
Троє чоловіків, сповнені недовіри, просто повернулися як один і побігли.
Розповідь 8
Онімів від подиву та подиву, які межували з
приголомшені, вони втекли з лісу.
Інстинктивно вони зробили
до моря Ліденбрук.
Виявивши іржавий кинджал на
пляжі та вирізьблені ініціали дослідника перед ними на a
гранітну плиту, вони зрозуміли, що знову ступають
маршрут Арне Сакнуссема.
Після короткої морської подорожі навколо
мису, вони вийшли на берег, де глибоко занурювався темний тунель
рок.
Наважуючись спуститися, їхній прогрес зупинив шматок скелі
блокуючи їм шлях.
Вирішивши прориватися, і
встановивши заряд, вони вийшли в море для безпеки.
З
вибуху, скелі перед ними розкрилися, як завіса, і a
на березі з’явилася бездонна яма.
Вибух спричинив а
землетрусу, безодня розкрилася, і море вливалося
це.
Вниз і вниз вони пірнали у величезну галерею, але далі
прийшовши до тями, виявили, що їхній пліт неймовірно піднімається
швидкість.
Вони потрапили в пастку в стовбур активного вулкану
вік людини, яка буде остаточно вигнана на схил гори
пронизаний крихітними потоками лави.
Їхній шлях завершився і
вони опинилися за 3000 миль від свого початкового початку
точка в Ісландії.
Вони увійшли через один вулкан і зробили
вийти іншим.
З блакитними горами Калабрії в
на схід вони відійшли від гори, яка їх повернула.
Страшна Етна.