Переклад тексту пісні Запретный плод - Алексей Страйк

Запретный плод (оригінал)

Давно то было, отжили древа,
И корни много раз пустили сок,
Меняли берега свои моря,
В прах превращая камень и песок…
Вставали горы, разрезая плоть,
Земля горела, воды вновь тушили,
Пожар бессмысленный по сути и по силе
И не лилась ещё на свете кровь.
Жизнь, зарождаясь, тут же умирала,
Святого духа ей не доставало…
В огонь пожарищ, в глубину морей,
В развалы гор, в расщелины камней,
Она стекала, вместе с бурой лавой…
На это всё, смотрел господь без слёз,
Но миг настал и он восстал из грёз.
Раздвинув небо, властными руками,
Прижавшись к водам, алыми губами,
В них жизнь вдохнул и тут потоки гроз.
Направили к земле лихие стрелы,
В неё вонзились, тот час ожило,
Поплыло, залетело, зап олзло,
Шипя, крича, ревя остервенело…
Так путь страданий начала земля,
Среди безвестного полёта во вселенной.
И появилась плоть и стала тленной эта плоть,
А вместе с ней, она.
Земля…
Которая зерно в себя приняв,
И влагу корнем, свет вдохнув в глаза,
Взростила зло, побрав права добра…
Спал дьявол долгие века,
Но час пришёл, взошла луна…
Расправив чёрных два крыла,
Опять его позвала тьма…
Но вышел он средь бела дня,
Решив нарушить свой обет,
И в день и в ночь,
Оставить след, своих деяний отравных,
Что б сеять смерть, среди живых,
Что б сеять боль, когда легко,
Холодный ужас, на тепло,
На радость — горе,
Плач — на смех,
В любовь святую — тяжкий грех,
На братство — ужасы войны,
Он с этим, вышел из скалы…
И озирая небеса,
Поднялся тению орла
И по спирали закружил,
Над дымом, праведных долин…
Крылом рассеяв чёрный дым,
Он не увидел жизнь под ним!
Ни древ зелёных, ни озёр,
Ни речек, вьющихся из гор,
Не видно зелени полей
И изумрудный шлейф морей,
Не восхищал его очей…
Что ж он узрел из-под крыла?
Угасла жизнь, одна земля,
Испепелённая войной,
Пред ним, предстала не живой…
Готов он вновь извергнуть зло!
Но только право, для кого?
Но для кого?
Вот в чём вопрос.
Когда шипы не колят роз,
Теряет смысл, запретный плод,
Никто его уж не сорвёт…
И стало тяжко вдруг ему…
По что она бога не просил,
Что б он то зло остановил,
Что б он задумался, зачем?
Его сослал на эту земь…
И в диком сне не разбудил,
Восстановив ровненье сил.
Ровненье зла, среди добра
И что бы жизнь, средь них цвела…
Добро и Зло — извечный мир:
Добро проснётся, зла лексир,
Как будто селевый поток,
Живое в мрак, сбивает с ног
И есть возможность от добра,
Остановить потоки зла…
Подумал дьявол:
Если бог, случайно тоже занемог?
И захлебнуло бы добро, обитель всю
И в раз светло, возникло над и под землёй,
Как он бы сладил с добротой?
И вскинул руки чернь небес:
О дух всевышний, я твой бес!
Не дай погибнуть, дай добра,
Что б зло я сеял до утра,
А ты б своею добротой,
Весь день терзал меня собой…
Разверзлись облака над ним,
И Господ бог, предстал пред ним:
А… Чёрный Ангел, ты ли это?
Который ненавидел света?
Который зелием своим,
Сгубил крещёный мною мир…
Ступай же с богом,
Ты прощён…
Но лик твой тёмный обречён,
На одиночество… во тьме…
Так покорись своей судьбе!
Мою ошибку много лет,
Ты исправлял, терзая свет
И преуспел… умолк пит,
Среди руин, их дух молчит…
Постой!
О чём ты, мой творец?
Ты тайну знаешь всех сердец!
Предназначение моё, злом,
Ведь восхвалять Твоё добро!
Я спал, бездействовал, м ечтал,
А под тобою люд страдал!
Молитвы к небу обратя,
Они все верили в тебя!
А ты сгубил их, все и вся!
И все творения твои,
В могильные холма легли…
Иль ты признаешь, то что я,
Сильнее во сто крат тебя?
Коль без меня, моё же зло,
По всему миру проросло.
И уничтожило тот мир,
Где ты над всеми был кумир!
Постой!
(и поднял руки бог)
Ты разобраться мне помог,
Как уничтожить

(переклад)

Давно те було, віджили дерева,
І коріння багато разів пустили сік,
Змінювали береги свої моря,
У прах перетворюючи камінь і пісок…
Вставали гори, розрізаючи тіло,
Земля горіла, води знову гасили,
Пожежа безглузда по суті і по силі
І не лилася ще на світі кров.
Життя, зароджуючись, тут помирало,
Святого духу їй не вистачало…
У вогонь згарищ, в глибину морів,
У розвали гір, у ущелини каміння,
Вона стікала, разом із бурою лавою…
На все, дивився Господь без сліз,
Але мить настав і він повстав з мрій.
Розсунувши небо, владними руками,
Притиснувшись до водів, червоними губами,
В них життя вдихнув і тут потоки гроз.
Направили до землі лихі стріли,
У неї встромилися, ту годину ожило,
Попливло, залетіло, заповзло,
Шипучи, кричачи, ревучи розлютилося.
Так шлях страждань почала земля,
Серед безвісного польоту у Всесвіті.
І з'явилася плоть і стала тлінною ця плоть,
А разом із нею, вона.
Земля…
Яка зерно в себе прийнявши,
І вологу коренем, світло вдихнувши в очі,
Зросла зло, побравши права добра.
Спав диявол довгі віки,
Але час прийшов, зійшов місяць…
Розправивши чорних два крила,
Знову його покликала темрява.
Але вийшов він серед білого дня,
Вирішивши порушити свою обітницю,
І в день і вночі,
Залишити слід, своїх діянь отруйних,
Щоб сіяти смерть, серед живих,
Щоб сіяти біль, коли легко,
Холодний жах, на тепло,
На радість — горе,
Плач - на сміх,
У любов святу — тяжкий гріх,
На братство — жахи війни,
Він з цим, вийшов зі скелі…
І озираючи небеса,
Піднявся тінню орла
І по спіралі закрутив,
Над димом, праведних долин...
Крилом розсіявши чорний дим,
Він не побачив життя під ним!
Ні древ зелених, ні озер,
Ні річок, що в'ються з гір,
Не видно зелені полів
І смарагдовий шлейф морів,
Не захоплював його очей…
Що ж він побачив з-під крила?
Згасло життя, одна земля,
Спопелена війною,
Перед ним постала не жива…
Готовий він знову викинути зло!
Але тільки право, для кого?
Але для кого?
Ось у чому питання.
Коли шипи не колять троянд,
Втрачає сенс, заборонений плід,
Ніхто його вже не зірве…
І стало тяжко раптом йому...
Що вона бога не просив,
Що б він те зло зупинив,
Що б він задумався, навіщо?
Його заслав на цю землю...
І в дикому сні не розбудив,
Відновивши рівняння сил.
Рівнення зла, серед добра
І що би життя, серед них цвіло…
Добро і Зло — споконвічний світ:
Добро прокинеться, зла лексир,
Наче селевий потік,
Живе в темряву, збиває з ніг
І є можливість від добра,
Зупинити потоки зла.
Подумав диявол:
Якщо бог, випадково теж занедужав?
І захлинуло би добро, оселю всю
І в раз світло, виникло над і під землею,
Як він би впорався з добротою?
І підняв руки чернь небес:
О дух всевишній, я твій біс!
Не дай загинути, дай добра,
Щоб зло я сіяв до ранку,
А ти б своєю добротою,
Весь день мучив мене собою…
Розкрилися хмари над ним,
І Господь бог, став перед ним:
А… Чорний Ангел, ти чи це?
Який ненавидів світла?
Який зіллям своїм,
Згубив хрещений мною світ.
Іди ж з богом,
Тобі пробачено…
Але твій темний приречений,
На самотність… у темряві…
Так скорись своїй долі!
Мою помилку багато років,
Ти виправляв, терзаючи світло
І досяг успіху... замовк піт,
Серед руїн, їхній дух мовчить…
Стривай!
Про що ти, мій творцю?
Ти таємницю знаєш усіх сердець!
Призначення моє, злом,
Адже славити Твоє добро!
Я спав, не діяв, мріяв,
А під тобою люд страждав!
Молитви до неба звернувши,
Вони всі вірили в тебе!
А ти згубив їх, все і вся!
І все творіння твої,
У могильні пагорби лягли…
Чи ти визнаєш, то що я,
Сильніше за стократ тебе?
Якщо без мене, моє зло,
По всьому світу проросло.
І знищило той світ,
Де ти над усіма був кумир!
Стривай!
(і підняв руки бог)
Ти розібратися мені допоміг,
Як знищити