| І там, де ми не зустрінемося з тобою, забули наші силуети
|
| Але хтось так схожі на нас зустрічають нові світанки
|
| Вони мовчать, вони сміються, у них є все та нічого
|
| Вони один до одного торкнуться і сни прокинуться
|
| Піддай спеку, старий добрий світ, ти не скінчишся на зітханні
|
| На майданах твоїх і в матрицях квартир співають тут гімн своєї епохи
|
| Вона летить швидше за звук, швидше навіть стукіт у двері
|
| Вона збиває кришки люків, оооо вона тепер...
|
| А ти за все, що не зумів, вибач мене
|
| А ти за все, що не посмів, вибач мене
|
| Стаканчик з кавою взятою на ходу і шарф намотаний на горло
|
| Час бігти ловити свою зірку, що світить весело і гордо
|
| Піддай спеку, старий добрий світ, ти не скінчишся на зітханні
|
| На майданах твоїх і в матрицях квартир співають тут гімн своєї епохи
|
| Вона летить швидше за звук, швидше навіть стукіт у двері
|
| Вона збиває кришки люків, вона тепер, вона...
|
| Вона летить швидше за звук, вона тепер, вона тепер...
|
| І варто мені торкнутися, і сни прокинуться
|
| Піддай спеку, старий добрий світ, ти не скінчишся на зітханні
|
| На майданах твоїх і в матрицях квартир співають тут гімн своєї епохи
|
| Вона летить швидше за звук, швидше навіть стукіт у двері
|
| Вона збиває кришки люків, оооо вона тепер... |