Переклад тексту пісні Дядя Вова - Виталий Аксёнов

Дядя Вова (оригінал)

Привет, товарищи-друзья, ой, бродяги,
кореша.
Приглашаю, заходите в дом ко мне.
Скоротаем вечерок, помидорчик, огурок,
Дядя Вова вам расскажет о себе.
О себе и о судьбе и о небесах,
О себе и о беде, что я скушал сам.
Зоны детства-интернаты, и палаты,
будто хаты.
Укрывали нашу детскую мечту.
Как нужда теснила детство, я вгрызался
с малолетства.
В беспредельную людскую мерзлоту.
Батя тоже мой в дорогах, всё в железах
да острогах,
Высылал лишь словом ветра мне,
держись.
Мама тож под номерочком, где-то варежки
носочки,
С молоком еёным взял я эту жизнь.
Так вот жили и вскормили на блатных
руках.
Забурили, заклеймили в жутких рудниках.
Я вгонял овец в загоны, загружал грехи
вагоны,
Но не быть другим мне, Господи, прости.
Улеглись дела на плечи, знаю в крысах
не отмечен.
И на общее по мере заносил.
Далека дорога моя-вёрсты, тяжкая
нужда и удача-сёстры.
Только вот с тобой мы браток знали:
слова, дела-единые мосты.
А что теперь в понятьях-на мели встали, жалкие душонки своё взяли.
Временем и бурей повалены наши кресты.
Разошлась судьба кнутами, пишет
жгучими дождями,
Не кино я, брат смотрю, а жизнь живу.
Знаю как нутро полощут, не по книгам,
а на ощупь
И что мне Господь послал в рюкзак
сложу.
Впрочем, ну к чему рассказ, кто чего напел.
Я же с каждым здесь из вас с одной
тарелки ел.
Только что-то вот проколы, едем- разные вагоны.
Да и разные как видно поезда.
До хрена теперь мурчащих, только мало настоящих.
И отцов, дедов забыта правота.
Слава Богу держит сила, эта гниль не зацепила,
Не смотри что однорукий-разгребу.
И сломать меня попробуй, закатай
в асфальт-дорогу,
Я же вылезу, воскресну, доползу.
Ради Веры Православной и детей покой,
Ради Матушки Преславной выну ливер
твой.
Назначай братва мне встречу, за своё
всегда отвечу,
И что выдернуть сумел,-я не отдам.
Хоть в соболях я, баргузинах, хоть
в каретах, лимузинах,
Или тащит меня под руку нужда.
Хоть недугами болею, чем смогу, тем
подогрею.
Но таким же останусь навсегда.
Далека дорога моя-дали, сколько лошадей за этап сняли.
Сколько на муку в жерновах-время,
жгут мне душу грехи-костры.
Ох, и тяжела эта ноша-бремя, палки
в колёса,-мне сучье семя.
Давит сугробами зима всё пуще,
дотянуть бы, брат до весны.
Ломят ветра,-мы теряем лучших,
рваные носы, да больные души.
Но время пришло, брат, поднимать
наши кресты.

Дядя Вова (переклад)

Привіт, товариші-друзі, ой, бродяги,
корешу.
Запрошую, заходьте додому.
Скоротимо вечір, помідор, огірок,
Дядько Вова вам розповість про себе.
Про себе і про долю і про небеси,
Про себе і про біду, що я з'їв сам.
Зони дитинства-інтернати, та палати,
ніби хати.
Вкривали нашу дитячу мрію.
Як потреба тіснила дитинство, я вгризався
змалку.
У безмежну людську мерзлоту.
Батько теж мій у дорогах, все в залізах
так острогах,
Висилав лише словом вітру мені,
тримайся.
Мама теж під номером, десь рукавички
шкарпетки,
З молоком її взяв я це життя.
Так от жили і годували на блатних
руках.
Забурили, затаврували в жахливих копальнях.
Я вганяв овець у загони, завантажував гріхи
вагони,
Але не бути іншим мені, Господи, вибач.
Вляглися справи на плечі, знаю в щурах
не відзначений.
І на загальне в міру заносив.
Далека дорога моя-версти, тяжка
потреба і удача-сестри.
Тільки ось з тобою ми браток знали:
слова, справи єдині мости.
А що тепер у поняттях-на мілини встали, жалюгідні душонки своє взяли.
Часом і бурею повалені наші хрести.
Розійшлася доля батогами, пише
пекучими дощами,
Некіно я, брат дивлюся, а життя живу.
Знаю як нутро полощуть, не за книгами,
а на на дотик
І що мені Господь послав у рюкзак
складу.
Втім, ну до чого розповідь, хто чого наспівав.
Я же з кожним тут із вас з одною
тарілки ел.
Тільки щось ось проколи, їдемо – різні вагони.
Та і різні як видно поїзди.
До хрону тепер муркочуть, тільки мало справжніх.
І батьків, дідів забута правота.
Слава Богу тримає сила, ця гнилизна не зачепила,
Не дивись що однорукий-розгрібу.
І зламати мене спробуй, закатай
в асфальт-дорогу,
Я ж вилізу, воскресну, доповзу.
Заради Віри Православної та дітей спокій,
Заради Матінки Преславної вину лівер
твій.
Призначай братва мені зустріч, за своє
завжди відповім,
І що висмикнути зумів,-я не віддам.
Хоч у соболях я, баргузинах, хоч
в каретах, лімузинах,
Або тягне мене під руку злидня.
Хоч недугами хворію, чим зможу, тим
підігрію.
Але таким же залишуся назавжди.
Далека дорога моя-дали, скільки коней за етап зняли.
Скільки на муку в жорнах-час,
джгуть мені душу гріхи-востри.
Ох, і тяжка ця ноша-тягар, палиці
в колеса, - мені сучке насіння.
Тисне кучугурами зима все пущі,
дотягнути би, брат до весни.
Ломлять вітри,-ми втрачаємо кращих,
рвані носи, та хворі душі.
Але час прийшов, брате, піднімати
наші хрести.