Переклад тексту пісні Пастух - Тимур Муцураев

Пастух (оригінал)

Костер догорел и звезды тускнеют
И ждет впереди нас дорожная пыль
Проносятся годы и люди стареют,
Но не забывают старинную быль
Жил в странах далеких, средь гор жил высоких
Молоденький парень пастух
Он жил в деревеньке играл на свирели
Играл аж захватывал дух
когда он играл все кругом замирали
лишь слышно как звуки льются нежным ручьём
о том пастушке уже многие знали
И вот он предстал пред самим королем
Он долго играл лилась музыка нежно
Как будто бы в небе летят журавли
Они улетают, они тихо плачут
По щекам царя слезы вдруг потекли.
О, чудный пастух, будешь жить в моем замке
И целыми днями мне будешь играть,
Ты будешь в достатке, ты будешь как в сказке,
И больше заботы не будешь ты знать.
О, добрый король, за заботу спасибо,
Но мне лишь по сердцу свободная жизнь,
Люблю свои горы, деревья и звезды,
Без них мне и дня не прожить.
Король рассердился: «Как смеешь пастух ты,
Как смеешь желание мое отклонить?
Схватите его и в оковы закуйте,
В темнице сырой теперь будешь ты жить!»
А утром чуть свет королю доложили,
Что умер пастух, умер он от тоски,
На холме лесном пастуха схоронили,
А рядом к нему положили цветы.
Костер догорел и звезды тускнеют,
И ждет впереди нас дорожная пыль,
Проносятся годы и люди стареют,
Но не забывают старинную быль.
О, старый король, не мало ты прожил,
Но истинны старой понять ты не смог,
Ведь певчая птица, коль пела на воле,
В плену никогда не споет…

Пастух (переклад)

Догоріло вогнище — і тіні на скронях зорі згасають,
Попереду нас покликає у мандри курява доріг,
Минають літа, і спини гнуться під вагою старості й спогадів,
Та прадавня бувальщина — в серцях залишається жива.
Десь у краях віддалених, де вершини розпирають небо,
Жив юний пастух — у душі ще світанковий луг.
У сільській тиші він вигравав на сопілці,
Мелодія його летіла, аж перехоплювало подих.
Коли він грав — і вітер, і квіти завмирали в слуханні,
І лише чутно було, як музика ллється м'яким росистим потоком.
Про того пастуха вже оповідали вечірні вітри,
І ось — він стоїть перед самим королем, ніби сон у мареві.
Він грав невтомно, а музика струменіла, мов шепіт весняних трав,
Мов журавлі у піднебессі тягнулися ключем у блакить.
Вони зникають — їхній злет звучить легкою тугою,
І раптом сльози по щоках короля покотились, як роси на світанку.
О, дивовижний пастух, житимеш у моєму кам'яному теремі,
І цілими днями мені гратимеш — як вітер у вікнах гуде.
Будеш у достатку, мов герой чарівної, ще ненаписаної казки,
І про тривоги земні перестанеш коли-небудь знати.
О, добрий королю, вдячний я за турботу твою,
Та тільки воля мені до душі — як ковток джерельної води.
Люблю свої гори, дерева й нічні зоряні очі,
Без них і дня я не витримаю навіть у золоті й славі.
Король розгнівавсь: «Ти, пастуху дерзкий, як насмілився ти?
Як наваживсь моє бажання відкинути, порушити лад королівський?
Схопіть його, й закуйте руки в холодні ланцюги,
Відтепер у вогкій темниці будеш ти жити!»
А з першим промінням королю донесли з тривогою:
Пастух помер — і смерть прийшла до нього з тугою.
На лісистому пагорбі пастуха поховали під спів гілок,
І поряд до ніг його поклали рясний букет польових квітів.
Догоріло вогнище — і зорі вицвітають, мов далекі сни,
Попереду нас знов закличе в мандри курява доріг,
Минають літа, і люди хиляться під тягарем віку,
Та жодна душа не забуде старовинної бувальщини.
О старий королю, багато ти бачив і днів, і ночей,
Та істини мудрої так і не сягнув ти розумом своїм:
Бо співочий птах, що вільно в небі здіймав пісню свою,
У неволі ніколи не озветься…