| Роки швидко пройдуть, дитинство кане в літа
|
| Суєту тих часів не повернути ніколи
|
| Не повернути ту безпеку
|
| І щасливі дні
|
| Не повернути нам той світ,
|
| Де ми були одні
|
| А бо я стільки чекав, на зірки дивлячись,
|
| А бо я стільки кликав, але ти не прийшла
|
| Не прийшла, що тепер і мене ти не чекай
|
| І, залишившись одна, ти мене не клич
|
| Ніч на небі запалить золоті вогні,
|
| Не клич, ти мене не клич
|
| А бо пам'ятаєш, як ми гуляли з тобою
|
| І щощось шепотів нам тихо прибій
|
| Вітер ніжно тріпав
|
| І грала хвиля,
|
| Нам здавалося з тобою,
|
| Що вічна весна
|
| Ти пішла, не попрощавшись, я залишився один,
|
| Ти змогла все зруйнувати, повіривши іншим
|
| Тим, кого в житті всім наділила доля,
|
| Чиє багатство і розкіш основна ціна
|
| Ніч на небі запалить золоті вогні,
|
| Не клич, ти мене не клич
|
| І покинута всіма, ти залишилася одна,
|
| І тобі здалося, як жорстока доля
|
| І я знаю, що ти згадаєш раптом про мене,
|
| Тобі хочеться вірити, що ти потрібна ще мені
|
| Ось тоді згадаєш ти, наш тихий причал,
|
| Ось тоді згадаєш ти, як я тебе звав
|
| Час рани залікує,
|
| Все в нас попереду
|
| Тільки разом по життя
|
| Нам із тобою не пройти
|
| Ніч на небі запалить золоті вогні,
|
| Не клич, ти мене не клич
|
| І тебе, зустрівши, я з посмішкою пройду,
|
| Щось скажеш мені слідом, ну, а я промовчу
|
| А, почувши ридання, голосно я розсміюся,
|
| Я пробачив тобі все, на тебе я не злуюся
|
| Ось тоді ти зрозумієш, як була не права
|
| Ось тоді ти підеш, знаючи, що не потрібна
|
| Не потрібна нікому
|
| Ти розбила свій світ,
|
| Так побудуй його знову,
|
| Але тільки з іншим
|
| Ніч на небі запалить золоті вогні,
|
| Не клич, ти мене не клич
|
| А бо я стільки чекав, на зірки дивлячись,
|
| А бо я стільки кликав, але ти не прийшла
|
| Не прийшла, що тепер і мене ти не чекай
|
| І, залишившись одна, ти мене не клич
|
| Ніч на небі запалить золоті вогні,
|
| Не клич, ти мене не клич |