| Ти все ще лежав у своїй лінивій блакитній сукні
|
| ти затягнувся, тужив, твій розум був у безладу
|
| прийди до мене, дитинко, своїми очима та кивком
|
| коли ми впали в ніч, то лежали з Богом
|
| і я не буду робити вигляд, що це може стати нам на шляху
|
| ми більше, ніж ці кістки, ніж ця голова, повна ваги
|
| Я назавжди знаю місце, яке я відпускаю
|
| якесь місце, яке я пам’ятаю, певне місце, яке я знаю.
|
| Я пам’ятаю ту зустріч, це колоритне місце
|
| весь цей товстий напрямок, той тонкий порожнистий простір
|
| Де стіни були як ніщо, де холод був як гарячий
|
| було те, що ти в саду граєшся з Богом
|
| і я не буду робити вигляд, що це може стати нам на шляху
|
| ми більше, ніж ці кістки, ніж ці стіни та помилки
|
| Я назавжди знаю місце, яке я відпускаю
|
| якесь місце, яке я пам’ятаю, певне місце, яке я знаю.
|
| Я дотримувався свого серця, як міг
|
| Я впав і впав, але ти знав, що я впаду
|
| Це була зруйнована і свята дорога, якою я ходив
|
| Але озираючись назад, я йду з Богом
|
| Якщо життя — це урок, воно просте й зрозуміле
|
| Це легко, це жорстоко, його любов і його ненависть
|
| але ця душа і планета створені для того, щоб продовжуватись
|
| бути загубленим народженим для гравання з Богом
|
| і я не буду робити вигляд, що це може стати нам на шляху
|
| ми більше, ніж ці слова, ніж те, що ми говоримо
|
| Я назавжди знаю місце, яке я відпускаю
|
| Десь я забув, але чомусь все ще знаю |