Переклад тексту пісні Сияла ночь - Валерий Агафонов

Сияла ночь (оригінал)

Сияла ночь.
Луной был полон сад.
Лежали
Лучи у наших ног в гостиной без огней.
Рояль был весь раскрыт, и струны в нем дрожали,
Как и сердца у нас за песнею твоей.
Ты пела до зари, в слезах изнемогая,
Что ты одна — любовь, что нет любви иной,
И так хотелось жить, чтоб, звука не роняя,
Тебя любить, обнять и плакать над тобой.
И много лет прошло, томительных и скучных,
И вот в тиши ночной твой голос слышу вновь,
И веет, как тогда, во вздохах этих звучных,
Что ты одна — вся жизнь, что ты одна — любовь,
Что нет обид судьбы и сердца жгучей муки,
А жизни нет конца, и цели нет иной,
Как только веровать в рыдающие звуки,
Тебя любить, обнять и плакать над тобой!
2 августа 1877 года
Навеяно пением Т. А. Кузьминской (сестры Софьи Андреевны Толстой),
описавшей этот эпизод в своих воспоминаниях

(переклад)

Сяяла ніч.
Місяцем був сповнений саду.
Лежали
Промені у наших ніг у вітальні без вогнів.
Рояль був весь розкритий, і струни в ньому тремтіли,
Як і серця у нас за піснею твоєю.
Ти заспівала до зорі, в сльозах знемагаючи,
Що ти одна — кохання, що немає кохання іншого,
І так хотілося жити, щоб, звуку не роняючи,
Тебе любити, обійняти і плакати над тобою.
І багато років минуло, нудних і нудних,
І ось у тиші нічний твій голос чую знову,
І віє, як тоді, під час зітхання цих звучних,
Що ти одна — все життя, що ти одна — кохання,
Що немає образ долі і серця пекучого борошна,
А життя немає кінця, і цілі немає іншої,
Як тільки вірити в ридають звуки,
Тебе любити, обійняти і плакати над тобою!
2 серпня 1877 року
Навіяно співом Т. А. Кузьмінської (сестри Софії Андріївни Толстой),
описала цей епізод у своїх спогадах