Переклад тексту пісні Не успел - Poligon

Не успел (оригінал)

Миг за мигом догорают дни,
Эти пыльные стены — мы всегда в них одни…
В душных квартирах, словно в грязной тюрьме,
Мы даём мечтам умереть в себе!
Но наступает время, пробивают часы,
Приходят мысли о том, чего не сделал ты,
О том, что столько хотелось успеть,
Но где тот ластик, что даст
Все ошибки стереть?
Знаешь и не знаешь, находишь и теряешь,
А свет в конце тоннеля — это поезд на путях!
День за днём проходит и жизнь к концу подходит,
А всё что так хотел ты… не успел!
II.
Жизнь, как река: нас уносит волнами
И холодный поток оставляет без сил.
Разрывая на части, погружая в глубины,
Она в пыль растирает всё, что ты так любил!
Хороводы теней… Незнакомые лица…
В них теряя друзей, мы находим врагов.
И, потратив всю жизнь на пустые стремления,
Мы погрязнем в трясине несбывшихся снов.
III.
Словно стрелки часов, ты бежишь круг за кругом,
Испугавшись успеть, так спешишь опоздать.
Не хочешь смириться и себе признаться,
Что теперь слишком поздно хоть что-то менять!
Размытый силуэт, ты — тень среди людей,
Жизнь превратил в могилу и схоронился в ней.
И разум костенеет, и страх грызёт тебя:
Ты хочешь, но не можешь вырваться со дна…

Не успел (переклад)

Миттю за миттю догоряють дні,
Ці пильні стіни—ми завжди в них одні…
У душних квартирах, немов у брудній в'язниці,
Ми даємо мріям померти в собі!
Але настає час, пробиває годинник,
Приходять думки про те, чого не зробив ти,
Про те, що стільки хотілося встигнути,
Але де ту гумку, що дасть
Усі помилки стерти?
Знаєш і не знаєш, знаходиш і втрачаєш,
А світло в кінці тунелю — це поїзд на шляхах!
День за днем минає і життя до кінця підходить,
А все що так хотів ти... не встиг!
ІІ.
Життя, як річка: нас забирає хвилями
І холодний потік залишає без сил.
Розриваючи на частини, занурюючи в глибини,
Вона в пил розтирає все, що ти так любив!
Хороводи тіней… Незнайомі особи…
В них втрачаючи друзів, ми знаходимо ворогів.
І, витративши все життя на порожні прагнення,
Ми зануримося в трясовині нездійснених снів.
ІІІ.
Немов стрілки годинника, ти біжиш коло за кругом,
Злякавшись встигнути, то поспішаєш запізнитися.
Не хочеш змиритися і собі зізнатися,
Що тепер надто пізно хоч щось міняти!
Розмитий силует, ти — тінь серед людей,
Життя перетворив на могилу і поховався в ній.
І розум кістіє, і страх гризе тебе:
Ти хочеш, але не можеш вирватися з дна ...