| Вчора ввечері я копав на кладовищі
|
| Вгору підстрибує чоловік, весь чорний і волохатий
|
| Ну, він подивився на мене своїми червоними очима
|
| І я кажу вам, що мене чекав сюрприз
|
| Коли я подивився на нього, мої ноги перетворилися на свинець
|
| Коли чудовисько підняло свою потворну голову
|
| З брудом і черв’яками, що звисають зі спини
|
| Він простягнув руки, і його кістки затріщали
|
| Тоді я зрозумів, що пора йти
|
| Тож я упустив лопату й стрибнув на пальці ніг
|
| Я мчав по цвинтарю з великою швидкістю
|
| Але він був тут за мною, хотів нагодувати
|
| Годувати!
|
| Саме тоді я спіткнувся, спіткнувся і впав
|
| Він кричав повз мене, прямуючи до пекла
|
| Я повзав на мому цвинтарі руками та колінах
|
| Я підійшов до стіни й знав, що вільний
|
| Безкоштовно!
|
| І тепер, коли я в безпеці й на вулиці
|
| Це навчило мене уроку, як копати глибоко
|
| А зараз я не можу спати вдома
|
| Тому що я завжди боюся того, що можу зустріти
|
| Так, я завжди боюся того, що можу зустріти
|
| Я завжди боюся того, що можу зустріти
|
| Так, я завжди боюся того, що можу зустріти
|
| Я завжди боюся того, що можу
|
| Ааааааааааа! |