Переклад тексту пісні Supplique pour être enterré à la plage de Sète - Georges Brassens

Supplique pour être enterré à la plage de Sète (оригінал)

La Camarde qui ne m’a jamais pardonné
D’avoir semé des fleurs dans les trous de son nez
Me poursuit d’un zèle imbécile.
Alors cerné de près par les enterrements,
J’ai cru bon de remettre à jour mon testament,
De me payer un codicille.
Trempe dans l’encre bleue du Golfe du Lion,
Trempe, trempe ta plume, ô mon vieux tabellion,
Et de ta plus belle écriture,
Note ce qu’il faudrait qu’il advînt de mon corps
Lorsque mon âme et lui ne seront plus d’accord,
Que sur un seul point: la rupture.
Quand mon âme aura pris son vol à l’horizon
Vers celle de Gavroche et de Mimi Pinson,
Celles des titis, des grisettes,
Que vers le sol natal mon corps soit ramené,
Dans un sleeping du Paris-Méditerranée,
Terminus en gare de Sète.
Mon caveau de famille, hélas!
n’est pas tout neuf,
Vulgairement parlant, il est plein comme un œuf,
Et d’ici que quelqu’un n’en sorte,
Il risque de se faire tard et je ne peux,
Dire à ces braves gens: «Poussez-vous donc un peu,
Place aux jeunes en quelque sorte.»
Juste au bord de la mer, à deux pas des flots bleus,
Creusez si c’est possible un petit trou moelleux,
Une bonne petite niche,
Auprès de mes amis d’enfance, les dauphins,
Le long de cette grève où le sable est si fin,
Sur la plage de la corniche.
C’est une plage où même à ses moments furieux,
Neptune ne se prend jamais trop au sérieux,
Où quand un bateau fait naufrage,
Le capitaine crie: «Je suis le maître à bord!
Sauve qui peut, le vin et le pastis d’abord,
Chacun sa bonbonne et courage.»
Et c’est là que jadis à quinze ans révolus,
À l'âge où s’amuser tout seul ne suffit plus,
Je connus la prime amourette.
Auprès d’une sirène, une femme-poisson,
Je reçus de l’amour la première leçon,
Avalai la première arête.
Déférence gardée envers Paul Valéry,
Moi l’humble troubadour sur lui je renchéris,
Le bon maître me le pardonne.
Et qu’au moins si ses vers valent mieux que les miens,
Mon cimetière soit plus marin que le sien,
Et n’en déplaise aux autochtones.
Cette tombe en sandwich entre le ciel et l’eau,
Ne donnera pas une ombre triste au tableau,
Mais un charme indéfinissable.
Les baigneuses s’en serviront de paravent,
Pour changer de tenue et les petits enfants,
Diront: «Chouette, un château de sable!»
Est-ce trop demander: sur mon petit lopin,
Plantez, je vous en prie, une espèce de pin,
Pin parasol de préférence,
Qui saura prémunir contre l’insolation
Les bons amis venus faire sur ma concession
D’affectueuses révérences.
Tantôt venant d’Espagne et tantôt d’Italie,
Tous chargés de parfums, de musiques jolies,
Le Mistral et la Tramontane,
Sur mon dernier sommeil verseront les échos,
De villanelle, un jour, un jour de fandango,
De tarentelle, de sardane.
Et quand prenant ma butte en guise d’oreiller,
Une ondine viendra gentiment sommeiller,
Avec moins que rien de costume,
J’en demande pardon par avance à Jésus,
Si l’ombre de ma croix s’y couche un peu dessus,
Pour un petit bonheur posthume.
Pauvres rois pharaons, pauvre Napoléon,
Pauvres grands disparus gisant au Panthéon,
Pauvres cendres de conséquence,
Vous envierez un peu l'éternel estivant,
Qui fait du pédalo sur la vague en rêvant,
Qui passe sa mort en vacances.
Vous envierez un peu l'éternel estivant,
Qui fait du pédalo sur la vague en rêvant,
Qui passe sa mort en vacances.

(переклад)

Камар, який ніколи не пробачив мене
Посіяти квіти в дірки носа
Переслідує мене з дурним завзяттям.
Так тісно оточений похованнями,
Я вважав за краще оновити свій заповіт,
Щоб заплатити мені кодицил.
Змочений блакитним чорнилом з Левової затоки,
Опускай, занурюй свою ручку, о мій старий табель,
І твій найкращий почерк,
Напишіть, що має статися з моїм тілом
Коли моя душа і він більше не згодні,
Тільки в одному моменті: розрив.
Коли моя душа полетить на горизонт
До Гавроша та Мімі Пінсон,
Ті, що страждають на тит, гризет,
Нехай моє тіло повернеться на рідну землю,
У паризько-середземноморському сну,
Кінцева станція на станції Sète.
Моє сімейне сховище, на жаль!
не зовсім новий,
Вульгарно кажучи, він ситий, як яйце,
І поки хтось не вийде,
Може вже пізно, а я не можу,
Скажіть цим добрим людям: «Допоможіть собі трохи,
Зробіть дорогу молоді певним чином».
Прямо біля моря, в двох кроках від синіх хвиль,
Якщо можливо, викопайте м’яку ямку,
Хороша маленька ніша,
З моїми друзями дитинства, дельфінами,
Уздовж цього пляжу, де такий дрібний пісок,
На пляжі Корніш.
Це пляж, де навіть у його люті моменти,
Нептун ніколи не сприймає себе занадто серйозно,
Де, коли корабель зазнав аварії,
Капітан кричить: «Я господар на борту!»
Рятуйте, хто може, спочатку вино та пастис,
У кожного своя каністра і сміливість».
І саме там колись, у п’ятнадцять років,
У тому віці, коли самотніх розваг уже недостатньо,
Я знав про любов.
Поруч русалка, жінка-риба,
Я отримав перший урок кохання,
Вниз по першому хребту.
З повагою до Поля Валері,
Я скромний трубадур на нього, я йду один краще,
Добрий майстер мене прощає.
І що принаймні, якщо його вірші кращі за мої,
Моє кладовище більш морське, ніж його,
І без образи на тубільців.
Ця могила, затиснута між небом і водою,
Не кине сумну тінь на дошку,
Але невимовний шарм.
Купальці використовуватимуть його як ширму,
Переодягнутися і маленькі діти,
Вони скажуть: «Гарно, замок з піску!»
Чи це забагато питати: на моїй ділянці,
Посадіть, будь ласка, якусь сосну,
Бажано парасолькова сосна,
Хто зможе захиститися від сонячного удару
До мого дилера приходять добрі друзі
Ласкаві поклони.
Іноді з Іспанії, а іноді з Італії,
Весь наповнений парфумами, гарною музикою,
Містраль і Трамонтана,
На мій останній сон проллється відлуння,
З Вільянель, одного дня, одного дня з Фанданго,
З тарантелли, з сардани.
І коли прийму мій горбок за подушку,
Русалка ніжно ляже спати,
Маючи майже нічого костюма,
Я наперед прошу прощення в Ісуса,
Якщо тінь мого хреста трохи ляже на ньому,
За маленьке посмертне щастя.
Бідні королі фараони, бідний Наполеон,
Бідний великий пішов, лежачи в Пантеоні,
Бідний прах наслідків,
Трохи позаздриш вічному літньому гостю,
Хто катається на водному велосипеді по хвилі мріючи,
Хто проводить свою смерть у відпустці.
Трохи позаздриш вічному літньому гостю,
Хто катається на водному велосипеді по хвилі мріючи,
Хто проводить свою смерть у відпустці.