Переклад тексту пісні Сезон дождей - ВУльгарный тоНН

Сезон дождей (оригінал)

Дожди не шепчут нам приятных слов теперь уже.
Сколько ушедших на всегда друзей ты пережил?
С тоскою на душе люди остались теми же.
Воспоминаний перечень храним еще так бережно.
Слезы матерей, что затопили бы дома наши,
Одно желание — позвольте им нормально жить!
Дети слепые котята в этой картонной коробке,
Где завязались в узел нити дворов и дорог вдруг.
Я буду помнить тех, кто вышел и захлопнул двери,
Помнить потери и верить, что будет лучше теперь им
Без тени сомнений, а раны затянет со временем,
И с неба вода будет падать, пока не сопреем.
В стране где власть не думает о людях до сих пор,
Откапавая ствол, чтоб закапать войны топор.
Не удивительно, что люди затравлены в угол
С одним только правом — подохнуть желательно в муках.
rAP
Офис на ключ, портфель и зонт,
Я не из той тусовки открываюших двери из окон.
Море из туч и дождь — не просто эпизод,
Когда идешь и для других как будто нарисован.
Моё лицо не разобрать никому по пути,
Просто пятно как тень, а я всегда хотел бы быть им
Люди ложатся спать тихо, я молчу в ответ
И на ходу снимаю ботинки, и портфель кидаю в сторону!
Люди, не надо путать нас с вещами,
Пускай фонарь меня сейчас так тускло освещает.
А я не давно понял, ненавидим нами сумрак
И пелена дождя, где мы похожи на рисунок!
Который год хочу смешать кучу вещей с морем,
Видимо от этого меня скоро вообще смоет.
Офис не протечет даже за тысячи недель,
И зонтик цел, размыто только все на лице у людей.

Сезон дождей (переклад)

Дощі не шепочуть нам приємних слів тепер.
Скільки друзів, що пішли на завжди ти пережив?
З тугою на душі люди залишилися тими ж.
Спогадів список зберігаємо ще так дбайливо.
Сльози матерів, що затопили би наші будинки,
Одне бажання — дозвольте їм нормально жити!
Діти сліпі кошенята в цій картонній коробці,
Де зав'язалися в вузол нитки дворів і раптом доріг.
Я буду пам'ятати тих, хто вийшов і зачинив двері,
Пам'ятати втрати і вірити, що буде краще тепер їм
Без тіні сумнівів, а рани затягне з часом,
І з неба вода падатиме, поки не спріємо.
У країні де влада не думає про людей досі,
Відкопуючи ствол, щоб закапати війни сокиру.
Не дивно, що люди зацьковані в кут
З одним лише правом — подихнути бажано в муках.
rAP
Офіс на ключ, портфель та парасольку,
Я не з тієї тусовки відчиняючих дверей з вікон.
Море з хмар і дощ — непросто епізод,
Коли йдеш і для інших начебто намальований.
Моє обличчя не розібрати нікому по шляху,
Просто пляма як тінь, а я завжди хотів би бути ним
Люди лягають спати тихо, я мовчу у відповідь
І на ходу знімаю черевики, і портфель кидаю в бік!
Люди, не треба плутати нас з мовами,
Нехай ліхтар мене зараз так тьмяно освітлює.
А я не давно зрозумів, ненавидимо нами сутінки
І споля дощу, де ми схожі на малюнок!
Котрий рік хочу змішати купу речей з морем,
Мабуть від цього мене скоро взагалі змиє.
Офіс не протече навіть за тисячі тижнів,
І парасолька ціла, розмито тільки все на особі у людей.