Переклад тексту пісні Die Stimme im Sturm - Nenia C'Alladhan

Die Stimme im Sturm (оригінал)

Jenseits der Grenzen dieses Reiches
Zog eine Bardin weit durch das Land
Sie kam mit dem Wind und sie folgte dem Morgen
Der Spielleute Freiheit ist fern aller Sorgen…
Und so fand sie das Schloss an der Klippe Rand
Und hatte die Zeichen nicht erkannt:
Das Dunkle des Himmels, des Sturmes Lied
Das zu fliehen und niemals der Rückkehr ihr riet
Doch sie schritt durch die Pforten, zu seh’n und zu hör'n…
Wem mag dieses Schloss an der Klippe gehör'n?
Sie fand leere Gänge und einsame Hallen
Still und verlassen, dunkel und kalt
So, als hätte ein Fluch alles Leben verbannt
Und schon spürte sie schaudernd des Grauens Hand
Als sie Schritte vernahm, wie in Ferne verhallt
Und sah sie im Licht dort nicht eine Gestalt?
Und sie folgte dem Schatten hinauf in den Turm
Hoch über der Klippe, im tosenden Sturm…
Und verharrte plötzlich mitten im Schritt
Als aus Schatten und Dunkel ein Mann vor sie tritt
Schrecken durchfuhr sie und ängstliches Zaudern
Doch das Licht seiner Augen zog sie in Bann
Und mit dunklen Wogen, die ihn umgaben
Schien er sich an ihrem Entsetzen zu laben…
Bevor er leise zu sprechen begann
Und bat, dass sie ihr traurigstes Lied für ihn sang
Doch so sanft seine Stimme auch erst in ihr klang
War sie doch wie ein Schwert, das ihr Herz durchdrang
Und so griff sie die Laute, mit Schmerzen im Blick
Und fügte sich so in ihr dunkles Geschick
Schon ließ sie die Saiten für ihn erklingen
Und begann ein Lied über Tränen und Wut
Der Klang ihrer Stimme erfüllte die Räume
Und ihr silberner Sang malte gläserne Träume
Erweckend, was im ewigen Schlaf sonst ruht;
Selbst kalter Stein weinte Tränen aus Blut…
Und gleich wie von Farben aus Wort und aus Klang
Wob ein Licht sie, das selbst tiefstes Dunkel durchdrang
Doch eines blieb weiterhin unberührt kalt:
Das Gesicht und der Blick jener dunklen Gestalt
So fragte sie schliesslich mit bebender Stimme:
«Welch grausames Schicksal schliesst in Schatten Euch ein?
Wieviel Kälte muss Euer Herz nur durchdringen
Und welch dunkles Geheimnis muss tief in Euch klingen
Dass ihr weniger fühlt, als selbst totes Gestein
Kein Traum scheint mehr Hoffnung für Euch zu sein ?»
Doch sein Blick wurde Eis und sein Wort Dunkelheit:
«Längst hab' ich mich von allen Gefühlen befreit
Denn wirkliche Macht kann nur jenem gehör'n
Den nicht Liebe noch Angst oder Schmerzen berühr'n!»
Und er zog einen Dolch von dunklen Kristallen
Und stiess ihn der Bardin mitten ins Herz
«Gefühle und Träume, sie können nichts geben
Und sie retten auch nicht Euer nichtiges Leben!
So fühlt nun hier Euren letzten Schmerz
Der Leben mir gibt, denn ich habe kein Herz!»
Und sterbend blickte sie zu ihm hin
Weinte, denn mitleiderfüllt war ihr Sinn…
Doch ihre Tränen wurden zu Glas und kalt
Kaum dass sie berührten die dunkle Gestallt
Und seit jenem Tage hoch über der Klippe
Trägt dort der Wind ihr trauriges Lied
In den einstmals so stillen, verlassenen Räumen
Singt nun ihre Stimme von traurigen Träumen;
Und jeder des Schlosses Nähe flieht
Aus Angst, was wohl hinter den Mauern geschieht
Doch sie muss dort singen für alle Zeit
Denn ihr Geist wird erst von dem Fluch befreit
Wenn durch ihre Lieder das Herz erwacht
Dessen Hand ihr dort einst den Tod gebracht…

Die Stimme im Sturm (переклад)

За межами цього царства
Помандрував бард далеко по землі
Вона прийшла з вітром і пішла за ранком
Свобода менестрелів - це далеко не всі печалі...
І ось вона знайшла замок на краю скелі
І не впізнав ознак:
Темрява неба, пісня грози
Це порадило їй тікати і ніколи не повертатися
Але вона пройшла через ворота, щоб побачити і почути...
Кому може належати цей замок на скелі?
Вона знайшла порожні коридори та самотні зали
Тихо й безлюдно, темно й холодно
Ніби прокляття прогнало все життя
І вже, здригнувшись, відчула руку жаху
Коли почула кроки, ніби вдалині
І хіба вона не бачила там фігури у світлі?
І вона пішла за тінню до вежі
Високо над кручею, в лютій бурі...
І раптом зупинився на середині сходинки
Коли з тіні і темряви перед нею ступає чоловік
Вона була в жаху і вагалася від страху
Але світло в його очах наклало на неї чари
І з темними хвилями, що його оточували
Здавалося, він насолоджувався її жахом...
Перш ніж він почав говорити тихо
І попросив її заспівати для нього свою найсумнішу пісню
Але настільки тихо, як його голос звучав у ній
Вона була як меч, що пробив її серце
І ось вона взялася за лютню з болем в очах
І таким чином підкорилася своїй темній долі
Вона вже гримнула йому по струнах
І почалася пісня сліз і гніву
Звук її голосу заповнив кімнати
І їхня срібна пісня розфарбувала скляні мрії
Пробудження того, що інакше спочиває у вічному сні;
Навіть холодний камінь плакав кров'яними сльозами...
І так само, як від кольорів від слова і від звуку
Вона плела світло, яке проникало навіть у найглибшу темряву
Але одна річ залишалася незмінною холодною:
Обличчя й погляд цієї темної постаті
Тож вона нарешті запитала тремтячим голосом:
«Яка жорстока доля закриває вас у тінь?
Скільки холоду має проникнути у твоє серце
І яка темна таємниця має лунати глибоко в тобі
Що ти відчуваєш менше, ніж навіть мертвий камінь
Здається, немає для вас більшої надії?»
Але його погляд став льодом, а слово — темрявою:
«Я давно звільнився від усіх почуттів
Бо справжня влада може належати лише йому
Кого не торкнеться ні любов, ні страх, ні біль!»
І він витяг кинджал з темних кристалів
І встромив це в серце барда
«Почуття і мрії, вони нічого не можуть дати
І вони не врятують твоє марне життя!
Тож тепер відчуй тут свій останній біль
Хто дає мені життя, бо я не маю серця!»
І вмираючи подивилася на нього
Плакала, бо жалість була в її душі...
Але її сльози перетворилися на скляні й холодні
Вони майже не торкалися темної фігури
І з того дня високо над обривом
Туди вітер несе її сумну пісню
У колись тихих, безлюдних кімнатах
Тепер її голос співає сумні сни;
І всі тікають біля замку
Через страх перед тим, що може статися за стінами
Але вона повинна співати там вічно
Бо її дух спочатку буде звільнений від прокляття
Коли твоє серце прокидається через їхні пісні
Чия рука колись принесла туди її смерть...