| Коли ми зібралися, я зайшов занадто далеко
|
| Забарикадуйте спальню, дозвольте мені втонути у ваших руках
|
| Пляшки у вікні, ловіть згасаюче сонце
|
| Скажи мені, що ми ще такі молоді
|
| Але ви помиляєтеся, так неправі
|
| Я почувався назавжди за день, а потім впустив це зникнути
|
| Тож ви щасливі там, де перебуваєте?
|
| Так далеко від мене, усе, що мені потрібен — це ти, прекрасна ти
|
| З отрутою в медальйоні, брудною рукою в голові
|
| Тож втрачений для мені, усе, чим я ніколи не бути — це ти, прекрасна ти
|
| Мученик у твоїх підв’язках, важчий, ніж я коли-небудь
|
| Тепер я бачу вас, із зануреними очима й неспокійними фільтрами
|
| Роздута гордість за сукні, зшиті для дітей
|
| Ти притис мене, як кінозірку, на стіні своєї спальні
|
| Я сказав тобі, що все, що я знав, це правда, ти засміявся і сказав: «Ось і все?»
|
| Я сумую за тобою вранці, тримаючись за згасання снів
|
| Я ніколи не міг повірити
|
| Я назавжди втратив за день, і все одно я ніколи не відчував те саме
|
| Тож ви щасливі там, де перебуваєте? |