Переклад тексту пісні Рахиль - Александр Городницкий

Рахиль (оригінал)

Подпирая щеку рукой,
От житейских устав невзгод,
Я на снимок гляжу с тоской,
А на снимке двадцатый год.
Над местечком клубится пыль,
Облетает вишневый цвет,
Мою маму зовут Рахиль,
Моей маме двенадцать лет.
Под зеленым ковром травы
Моя мама теперь лежит.
Ей защитой не стал, увы,
Ненадежный Давидов щит.
И кого из своих родных
Ненароком ни назову:
Кто стареет в краях иных,
Кто, убитый, лежит во рву.
Завершая урочный бег,
Солнце плавится за горой.
Двадцать первый тревожный век
Завершает свой год второй.
Выгорает седой ковыль,
Старый город во мглу одет,
Мою внучку зовут Рахиль,
Моей внучке двенадцать лет.
Пусть поет ей весенний хор,
Пусть минует ее слеза,
И глядят на меня в упор
Юной мамы моей глаза.
Отпусти нам, Господь, грехи
И детей упаси от бед.
Мою внучку зовут Рахиль,
Моей внучке двенадцать лет.

(переклад)

Підпираючи щоку рукою,
Від життєвих статут негараздів,
Я на знімок дивлюся з сумою,
А на знімку двадцятий рік.
Над містечком клубиться пилюка,
Облітає вишневий колір,
Мою маму звуть Рахіль,
Моїй мамі дванадцять років.
Під зеленим килимом трави
Моя мати тепер лежить.
Її захистом не став, на жаль,
Ненадійний Давидів щит.
І кого зі своїх рідних
Ненароком ні назву:
Хто старіє в краях інших,
Хто, убитий, лежить у вірі.
Завершуючи урочний біг,
Сонце плавиться за горою.
Двадцять перший тривожний вік
Завершує свій рік другий.
Вигоряє сивий ковила,
Старе місто в імлі одягнене,
Мою внучку звуть Рахіль,
Моїй онуці дванадцять років.
Нехай співає їй весняний хор,
Нехай мине її сльоза,
І дивляться на мені в упор
Юної мами мої очі.
Відпусти нам, Господи, гріхи
І дітей борони від бід.
Мою внучку звуть Рахіль,
Моїй онуці дванадцять років.