Переклад тексту пісні Vera - Spartiti

Vera (оригінал)

Centrafrica rimpiangono Bokassa.
Siccome la mia breve esperienza politica nacque anche grazie a quel movimento
potete immaginare con che invidia guardi le manifestazioni di oggi,
piene come sono di falci, martelli e Che Guevara dappertutto.
Mentre sto scrivendo un volantino che non facesse capire ai miei colleghi
studenti che il collettivo aveva perfino qualche militante di sinistra al suo
interno, una cosa considerata troppo di parte e pericolosa per gli obiettivi
ambiziosissimi da raggiungere, tipo un bagno nuovo o una palestra con le docce,
suona il telefono di casa.
Pronto"
Ciao, sei Massimiliano?"
Certo e tu chi sei?"
Ciao io sono la Vera."
Non conosco nessuna Vera.
Ma si dai sono Vera.
Non ti ricordi la gita?"
Gita de che?
Eppure il nome Vera dovrebbe ricordarmi qualcosa, non è un nome comune.
No, scusa non mi ricordo".
Ma dai, la gita in Austria!"
Scusa Vera, ma di che classe sei?"
No, non facevo la tua scuola"
E allora come hai potuto fare la gita con noi?"
Sono Vera, la figlia di Cairoli!"
Oh mamma-Marx-Lenin-Mao-tse-tung!
E' la figlia del mio professore di scienze delle costruzioni!
Ma c’eri anche tu in gita?
Ma quanti anni hai?"
Adesso quattordici, faccio la prima ragioneria".
Ero maggiorenne da poco, stavo scoprendo che il movimento degli studenti
serviva più che altro a tentare di rimorchiare qualche ragazza potenzialmente
interessata ad infatuarsi di improbabili capetti studenteschi e mi telefona a
casa una primina mocciosissima di cui non ricordo la faccia e perdipiù figlia
del mio professore di scienza delle costruzioni.
Cerco di capire cosa vuole da me.
Ti ho fatto delle foto in gita e volevo dartele"
Va bene dai, domattina, davanti a scuola portamele Ciao".
Ma che sfiga oh, ma chi è sta qui, la figlia di Cairoli, ma che cosa terribile.
E' vero che in gita c’eran le figlie dei professori ma mi pare fossero davvero
inguardabili.
La mattina dopo Vera mi si para davanti e ai miei occhi è un cesso epocale.
Erano occhi stupidi in realtà perché sotto degli occhialoni da incubo e una
faccina smunta c’era un vago accenno di bella ragazza in divenire,
ma io non avevo tempo nemmeno di immaginarmela e pensarci su meglio.
Troppo piccola, troppo occhialuta, troppo invadente e troppo figlia di suo
padre che avevo poco da spartire con quell’ingegnere dalle ciglia folte oltre
ogni ragionevolezza e simpatie politiche tutt’altro che interessanti.
Democristianissimo era il classico docente con un’attività professionale
altrove, un insegnante freddo e secondo me anche un po' fesso.
Come sua figlia insomma.
Le foto della gita che mi mostra sono belle: in una dormo, nell’altra sembro
molto figo.
Aveva del tempo da perdere questa tredicenne, strano che nemmeno mi sono
accorto che mi guardava.
Vabbè, le foto le ho, ti saluto.
Ciao".
Che mi frega a me delle devastazioni ormonali di una cinnazza.
Non mi passa nemmeno per la testa che questa bimba debba aver fatto uno sforzo
colossale per trovare la forza di cercarmi.
Oggi capirei, allora disprezzai.
Povera piccola.
Ma l’amore sconfitto di un’adolescente è una cosa difficile da debellare senza
morti, feriti e contusi.
Questa primina non mi piace, è imbarazzante, invadente sono un promettente
leader studentesco della mia scuola ho faticato come una bestia per prendere un
seggio al consiglio di istituto in un ambiente pieno di spocchiosetti cattolici
organizzati da un simpatico boss della curia poi diventato famoso.
Ai tempi monsignor Ruini era ancora un misconosciuto prete anticomunista
reggiano.
E solo oggi mi rendo conto che il nostro avversario non era poi così
sprovveduto come noi teorizzavamo: potere della sottovalutazione.
Insomma, io avevo da pensare a come sconfiggere gli Studenti democratici di
Azione Cattolica, come convincere quel baciapile del preside a darci una
palestra adeguata e soprattutto a come conquistare le meravigliose comunistelle
del liceo Moro, le più belline che c’erano con le loro kefiah rosse e nere.
Non avevo tempo per questa Vera, bruttissima figlia di un mio professore.
Per qualche settimana Vera mi fa la posta, mi chiama ogni giorno,
mi aspetta all’uscita di scuola.
Nessuno sa che è la figlia del prof, e meno male ma io me la devo togliere di
dosso questa scassacazzi.
Incarico una compagna di scuola di eliminarla.
Si spaccia per la mia ragazza, la chiama;
lei abbozza, ma la mattina dopo
mentre incateno il mio nuovissimo Peugeot 103 rosso fiammante mi arriva alle
spalle e agguerrita mi insulta.
Non eri capace di mandarmi a quel paese da solo invece di farlo fare da una che
tanto lo so che è la morosa di un altro e non la tua?"
Colpito e affondato mi scuso e la prego di sparire dalla mia vita.
Vera si adegua, ma solo dopo la minaccia di venire sputtanata con il suo
genitore all’antica.
La paura di tale evento la fa impallidire ancora di più e finalmente evapora.
A primavera il movimento dell'85 (adesso '86) è già finito, la maturità sta per
arrivare, la Falcucci buonanima è sempre ministro e io rispondo al telefono
convinto che sia Cinzia, una di quelle comunistelle del liceo Moro che contro
ogni pronostico sta per diventare la mia prima fidanzata seria.
Invece è di nuovo Vera.
Oh ma cosa vuoi"?
Buono ho bisogno di un favore"
Dimmi"
Senti io adesso sto con uno ma mi tratta male, mi snobba e io devo fargli
capire che io posso avere dei ragazzi più grandi e più interessanti di lui,
domattina quindi mi vieni a prendere alla fermata del tram e fai la parte di
uno che mi vuole"
Io trasecolo: sto per fidanzarmi con la più bella dello scientifico e mi devo
prestare a questi giochetti da quattordicenne andreottiana?
Non se ne parla proprio.
Dai fammi sto favore e non ti disturbo più e ti prometto che alle prossime
elezioni scolastiche voto la lista di sinistra anziché i tuoi odiatissimi
Studenti democratici".
La seconda promessa, un voto cattolico strappato alla reazione in favore del
socialismo, mi commuove.
Ok ragazza, domattino alle sette e tre quarti alla fermata"ma mentre lo dico mi
si accende una scritta luminosa in fronte: sono il genio del male!
Pol Pot è un dilettante al confronto, Enver Hoxha e Kim Il Sung vengono a
lezione da me nel doposcuola.
Parlando con la poveretta infatti mi sovviene che quella mattina il mio compito
in classe di scienze delle costruzioni è andato da schifo.
Il muro di sostegno che ho progettato non starebbe in piedi nemmeno a gravità
zero e il voto insufficiente che mi aspetta macchierà una media non si sa come
e perché ancora intorno al sette nonostante decine, centinaia, migliaia di ore
di assenza.
I compagni devono distinguersi anche per la brillantezza dei loro risultati
accademici.
Com’era il testo del compito?
Ho la brutta copia qui nella borsa.
Lo rifaccio e alla mattina vado a fare la mia parte.
Dopo avere finto di apprezzare la ragazzetta andiamo a berci un caffè;
è raggiante, il tizio ha visto tutto ed è furioso.
Lei mi dice la frase che aspettavo:
Chiedimi quello che vuoi che ti ricambio il favore"
Ecco cara, ti dico subito.
Ieri mattina ho scazzato il compito in classe che ci ha dato tuo padre,
l’ho rifatto a casa e saresti così carina da sostituire questo protocollo
giusto con quello sbagliato che avrai a casa in qualche cassetto?"
Vera sta per svenire.
Non si aspettava una carognata così.
Il babbo si fida di lei, è un tradimento troppo grosso.
Anche il mio cinque in pagella è troppo grosso bambina, cambia sto foglio,
ci metti un secondo e non ne parliamo più".
Vera piange, io insisto, minaccio, impaurisco la primina coraggiosa fino a
quando, affranta, cede.
Il giorno dopo sento la sua voce al telefono per l’ultima volta.
Ha fatto il suo dovere.
Anche Lenin sarebbe d’accordo, sono un compagno e ho l’obbligo morale di
prendere un voto decente.
Qualunque mezzo va bene.
Dopo tre settimane scopro che il muro di sostegno sta su perfettamente e mi
porto a casa un sette e mezzo che sistema la media.
Prof, ho sopportato quel cofano di tua figlia, me lo sono meritato.
La mia vicina di banco Elvira, che aveva copiato il mio elaborato di sana
pianta, prende cinque meno.
Il conto non torna e comincia ad urlare.
Professore, professore, io ho fatto il compito uguale a lui, perché m’ha dato
cinque?"
Guardi signorina, lei è sicura?"
Sono sicura, ho copiato!"
Ecco, brava, allora copi meglio la prossima volta".
Elvira poi mi avrebbe domandato per secoli e secoli come sia stato possibile
rifare riga per riga il mio compito e alla fine trovarsi il mio perfetto e il
suo triste come un salice.
Anche Elvira era cattolica ma al miracolo si è sempre ostinata a non credere
nonostante i miei maldestri tentativi di rinsaldare la sua fede.
Molti anni dopo questi eventi ho visto il film Paz su Andrea Pazienza e i suoi
personaggi: Zanardi, in quel giorno del 1986, mi faceva una sega.

(переклад)

Центральноафриканці сумують за Бокассою.
Оскільки мій короткий політичний досвід теж народився завдяки тому руху
можете собі уявити, з якою заздрістю ви дивитеся на сьогоднішні демонстрації,
всюди повні серпів, молотів і Че Гевари.
Поки я пишу рекламну листівку, колеги не розуміють
студентів, що колектив навіть мав у своїх руках деяких лівих бойовиків
внутрішньо, щось вважається занадто упередженим і небезпечним для цілей
дуже амбітні для досягнення, наприклад, нова ванна кімната або спортзал із душовими кабінами,
дзвонить домашній телефон.
Готовий"
Привіт, ти Максиміліан?"
Звичайно, а ти хто ти?"
Привіт, я Віра».
Я не знаю жодної Віри.
Але так давай, я Віра.
Ви не пам’ятаєте подорож?»
Поїздка чого?
Проте ім’я Віра має мені щось нагадувати, це не поширене ім’я.
Ні, вибачте, я не пам’ятаю».
Давай, подорож до Австрії!»
Вибач, Віро, але в якому ти класі?"
Ні, я не ходив до вашої школи"
Тож як ти зміг поїхати з нами в подорож?"
Я Віра, донька Кайролі!"
О мамо-Маркс-Ленін-Мао-це-дун!
Вона донька мого професора будівельних наук!
Але чи були ви також у подорожі?
Скільки тобі років?"
Зараз мені чотирнадцять, я веду свою першу бухгалтерію».
Я щойно досяг повноліття, я відкрив, що студентський рух
здебільшого його використовували для спроби потенційно забрати деяких дівчат
зацікавлений у закоханні в неймовірних студентських босів і зателефонуйте мені за номером
вдома маленький нахабник, обличчя якого я не пам’ятаю, і до того ж дочка
від мого професора будівництва.
Я намагаюся зрозуміти, чого він хоче від мене.
Я сфотографував вас під час подорожі і хотів подарувати їх вам"
Добре, давай, завтра вранці, перед школою, принеси їх мені. До побачення».
Але яка невдача, о, але хто тут, донька Кайролі, але яка жахлива річ.
Це правда, що доньки професорів були в поїздці, але я думаю, що вони справді були
недоступний для перегляду.
На наступний ранок переді мною з’являється Віра, і в моїх очах це епохальний туалет.
Це були насправді дурні очі, тому що під кошмарними окулярами та одним
на виснаженому обличчі був розпливчастий натяк на красиву дівчину,
але я навіть не встигла це уявити та подумати про це краще.
Занадто малий, надто в окулярах, надто нав’язливий і надто своїй
батько, що я мав мало спільного з тим інженером із густими віями поза межами
вся розсудливість і політичні симпатії, які не цікаві.
Дуже демократ, він був класичним учителем із професійною діяльністю
в іншому місці холодний учитель і, на мою думку, навіть трохи дурень.
Так само, як і його дочка.
Фотографії з подорожі, які він мені показує, гарні: на одній я сплю, на іншій я з’являюся
дуже круто.
У цього тринадцятирічного хлопчика було трохи часу, яке можна було згаяти, дивно, що в мене навіть його не було
Я помітив, що він дивиться на мене.
Добре, у мене є фотографії, вітаю.
Привіт".
Яке мені діло до гормонального руйнування циннаци.
Мені навіть в голову не спадає, що ця дівчинка доклала зусиль
колосально знайти в собі сили шукати мене.
Сьогодні б зрозумів, тоді зневажав.
Бідний малий.
Але переможене кохання підлітка – це те, без чого важко позбутися
загиблих, поранених і контужених.
Мені не подобається це ім’я, воно соромить, нав’язливо, я початківець
учнівський керівник моєї школи. Я працював як звір, щоб отримати
місце в шкільній раді в середовищі, повному католицьких шпигунів
організований симпатичним начальником курії, який згодом став відомим.
На той час монсеньйор Руїні був ще невизнаним антикомуністичним священиком
реджано.
І тільки сьогодні я розумію, що наш суперник був зовсім не таким
наївно, як ми теоретизували: сила недооцінки.
Коротше кажучи, я мав думати, як перемогти демократичних студентів
«Католицька дія», як переконати того парубка директора дати нам один
адекватний тренажерний зал і, перш за все, як підкорити чудові комуністичні зірки
середньої школи Моро, найкрасивіші були з їхньою червоно-чорною куфією.
У мене не було часу на цю Віру, дуже потворну доньку мого професора.
Кілька тижнів Віра пише мені, дзвонить мені щодня,
він чекає мене, коли виходить із школи.
Ніхто не знає, що вона донька професора, і, слава богу, я повинен її позбутися
від цього хуесоса.
Я доручаю однокласнику це усунути.
Він прикидається моєю дівчиною, дзвонить їй;
вона малює, але наступного ранку
поки я прив’язую свій новенький полум’яно-червоний Peugeot 103, він прибуває
плечі і люті образи мене.
Ти не міг відправити мене в пекло сам, замість комусь це зробити
все одно я знаю, що вона чужа дівчина, а не твоя?"
Уражений і затонув, я прошу вибачення і, будь ласка, зникни з мого життя.
Віра пристосовується, але тільки після загрози зганьбитись зі своїми
старомодний батько.
Страх перед такою подією робить її ще більш блідою і остаточно зникає.
Навесні рух 85-го (зараз 86-го) вже закінчився, атестат про середню освіту ось-ось
прибув, добра душа Фалькуччі все ще є міністром, і я відповідаю на телефонні дзвінки
впевнений, що це Сінція, одна з тих звичайних зірок середньої школи Моро, які проти
кожен прогноз ось-ось стане моєю першою серйозною дівчиною.
Натомість знову Віра.
Ой, але чого ти хочеш"?
Добре, мені потрібна послуга"
Скажи мені"
Слухай, я зараз з кимось, але він погано до мене ставиться, він ставиться до мене зневажливо, і я повинен дозволити йому
зрозуміти, що я можу мати старших і цікавіших хлопців, ніж він,
завтра вранці, тому приходь і забирай мене на трамвайній зупинці та зіграй роль
хтось, хто хоче мене"
Я блукаю: я збираюся заручитися з найкрасивішою вченою, і мушу
грати в трюки чотирнадцятирічного Андреотті?
Ми насправді не говоримо про це.
Давай, зроби мені таку послугу, і я більше не буду тобі турбувати, і я обіцяю, що побачуся наступного разу
шкільні вибори Я голосую за лівий список замість найненависніших
демократичне студентство».
Друга обіцянка — католицький голос, вирваний у реакції на користь
соціалізм, це мене рухає.
Гаразд, дівчинка, завтра о сьомій і чверть на сьому на зупинці", але поки я це кажу, я
на лобі світиться світиться напис: Я злий геній!
Пол Пот – це любитель, порівняно з Енвером Ходжою та Кім Ір Сеном
урок від мене після школи.
Насправді, розмовляючи з бідолахою, мені спало на думку, що моє завдання того ранку
на уроці будівельних наук він пішов як лайно.
Розроблена мною підпірна стінка не витримає навіть під дією сили тяжіння
нуль і недостатня оцінка, яка очікує на мене, затьмарять середню оцінку, ми не знаємо як
і чому все ще близько сьомої, незважаючи на десятки, сотні, тисячі годин
відсутності.
Товариші також повинні виділятися блискучими результатами
академіки.
Яким був текст завдання?
У мене чернетка тут у сумці.
Я роблю це знову, а вранці йду виконувати свою частину.
Удавши, що цінуєте маленьку дівчинку, давайте вип’ємо кави;
він сяючий, хлопець все бачив і розлючений.
Вона каже мені те речення, на яке я чекав:
Запитайте мене, що хочете, і я віддам вам послугу"
Ось, люба, я тобі зараз скажу.
Вчора вранці я робив класну роботу, яку нам дав твій батько,
Я зробив це знову вдома, і ви були б дуже люб’язні, щоб замінити цей протокол
правильний з неправильним, який ви матимете вдома в якійсь шухляді?"
Віра ось-ось втратить свідомість.
Він не очікував такої бійні.
Батько їй довіряє, це занадто велика зрада.
Навіть моя п'ятірка в табелі завелика, дівчино, змініть цей аркуш,
візьміть секунду, і ми більше не будемо про це говорити».
Віра плаче, я наполягаю, погрожують, лякають сміливців першими до
коли, розбитий серцем, він піддається.
Наступного дня я востаннє чую його голос по телефону.
Він виконував свій обов’язок.
Навіть Ленін погодився б, я товариш і маю це моральний обов’язок
отримати гідну оцінку.
Будь-які засоби підходять.
Через три тижні я виявив, що опорна стіна стоїть ідеально, і я
Я беру додому сім з половиною, що регулює середній показник.
Професоре, я терпів цю скриню вашої доньки, я це заслужив.
Моя сусідка по школі Ельвіра, яка скопіювала мій паперовий сана
рослини, візьміть на п'ять менше.
Рахунок не збігається, і він починає кричати.
Професор, професор, я зробив домашнє завдання так само як він, тому що він мені його дав
п'ять?"
Подивіться, міс, ви впевнені?"
Я впевнений, я скопіював!"
Ось добре, наступного разу копіюй краще».
Тоді Ельвіра питала б мене багато століть, як це можливо
переробляти своє завдання рядок за рядком і зрештою знайти своє ідеальне і
він сумний, як верба.
Ельвіра теж була католичкою, але завжди вперто не вірила в чудо
незважаючи на мої незграбні спроби зміцнити її віру.
Через багато років після цих подій я подивився фільм Paz про Андреа Пацієнца та його людей
герої: Занарді, того дня 1986 року, зробив мені мастурбацію.