| Днями гуляв у парку, дитинко,
|
| Що ви, що, на вашу думку, я бачив?
|
| Натовпи людей, сидячи на траві з квітами у волоссі, говорили:
|
| «Гей, хлопчику, ти хочеш забити?»
|
| І ви знаєте, як це ;
|
| Я дійсно не знаю, котра година була, ой, о,
|
| Тож я запитав їх, чи можу я затриматися на деякий час.
|
| Я не помітив, але стало дуже темно, і я справді,
|
| Справді з глузду.
|
| Тоді до мене підійшов поліцейський і запитав нас, сказавши:
|
| «Будь ласка, привіт, ми б хотіли, щоб усі встали в чергу,
|
| Станьте в чергу.»
|
| ну ти знаєш,
|
| Вони попросили нас залишитися на чай і розважитися,
|
| О, о, він сказав, що всі його друзі зайдуть, ой.
|
| Чому б вам не поглянути на себе й описати те, що ви бачите,
|
| І крихітко, крихітко, крихітко, тобі подобається?
|
| Ось ти сидиш, сидиш запасний, як книга на полиці, іржавіє
|
| О, не намагаюся з цим боротися.
|
| Тобі дійсно байдуже, чи вони прийдуть, о, о,
|
| Я знаю, що все це стан душі, ох.
|
| Якщо ти сьогодні вийдеш на вулиці, дитинко, краще,
|
| Краще відкрийте очі.
|
| Людям там байдуже, байдуже, байдуже, байдуже
|
| Який, у який бік лежить тиск,
|
| Тож я вирішив, що я буду робити зараз.
|
| Тож я паккую валізи до Туманних гір
|
| Куди зараз йдуть духи,
|
| Над пагорбами, куди літають духи, ох.
|
| Я дійсно не знаю. |