| Колись я кохав прекрасну дівчину
|
| Справедливо, як блакитне небо вгорі
|
| І щовечора ми замислювалися разом
|
| Місяць, здавалося, усміхнувся нашому коханню
|
| Ми поклялися бути вірними один одному
|
| Що ніщо не змусить нас розлучитися
|
| Але ми ніколи не мріяли про таке майбутнє
|
| Тримає лише розбите серце
|
| Потім настала ніч, коли ми розлучилися
|
| Ми посварилися, як і всі кохані
|
| І я дізналася, що таке як заздрити
|
| Коли мені сказали, що її любов була неправдивою
|
| Вона сказала мені, що завжди буде вірною
|
| Вона поклялася, що її кохання не помре
|
| А потім, коли я не повірив їй
|
| Вона поцілувала мене і сказала до побачення
|
| Я виявив, що помилково звинуватив її
|
| А. А. повернувся, щоб зробити її своєю нареченою
|
| А там у дверях стояла її мати
|
| Вона сказала мені, що моя кохана померла
|
| Я ввійшов і опустився біля неї на коліна
|
| І там, посеред цієї кімнати
|
| Я молився, щоб мій виробник узяв мене
|
| І відправ мою душу до її загибелі
|
| Тож тепер я розповіла вам причину
|
| В моїх очах завжди є сльоза
|
| Через довгі втомлені роки я покаявся
|
| Але мені дуже хочеться лягти й померти
|
| І мені цікаво, чи мені прощать
|
| Коли я колись хвалю майстра
|
| І мені цікаво, чи побачу я свою кохану
|
| На тому дивовижному березі далеко |