| З румовищ і вогню свій скарб найбільший — правди
|
| Озлобленим богам не відданий на мсту
|
| Від вогнища свого відходячи, забрав ти
|
| З собою і несеш крізь стужу і сльоту
|
| Позаду посвисти, чиїсь охриплі крики
|
| Чужі слова в устах, розчавлені серця
|
| І зловорожий гнів — такий, як твій, великий
|
| Що стрінеться з твоїм, зчепившись, до кінця
|
| Та крізь туман і дим, щораз певніше, ближче
|
| Зривається, встає, — о добре бачиш ти! |
| -
|
| Під катаклізмом днів: під чорним бойовищем
|
| Високе полум’я єдиної мети
|
| І ждеш страшних ночей, глухих ударів криці
|
| Твердих, як серця стук, — ти їх так довго ждав! |
| -
|
| Аж простір перетнуть тридзьобі блискавиці
|
| І гнівний рев стихій, і альказари слав |