| Долини падають і туляться до ніг,
|
| Звивають завої, відсахуючись, гори.
|
| Наш пружний крок тверда земля доріг
|
| Стрічає стогоном покори.
|
| Чи ж не підіб'єм, не зірвемо ми
|
| І обрій цей, і хмари ці рожеві?!
|
| І вогкий вітер дужими грудьми
|
| Співає на моїм мечеві.
|
| Приxодили. |
| Стрічали шану й страх,
|
| Здолавши багна, пущі і вертепи.
|
| Приносили в приплющених очах
|
| Своє блакитно-зеленаве небо.
|
| Ми не зазнали радости. |
| Були
|
| Їх пестощі рвучкі і небуденні.
|
| Зривалися. |
| Збиралися й ішли.
|
| Їм скрізь були краї ще більш південні.
|
| І діти ці, вони уже тепер
|
| Тікають в гори, наче вовченята,
|
| І в них під чолом — синява озер,
|
| Неспокій хвиль і далеч необнята. |