| У вічності, де світла струм тече,
|
| повільно крутяться колеса часу,
|
| що на верстаті золотому тче
|
| свій килим різнобарвний. |
| Дольні паси
|
| пускає в рух незримий наш двигун.
|
| Мигтить узору плетиво примхливе,
|
| І завжди врівноважує вагу
|
| Той, що складе в копу доспіле жниво,
|
| Все змірить мірою й благословить.
|
| Нас темрява обсотує і боре,
|
| лише часами блискавка на мить
|
| із пітьми вихопить шматок узору,
|
| і ми, прокинувшись із небуття,
|
| якийсь уривок бачимо: химерні
|
| страшні чи ясні обриси життя.
|
| Ми у руці тримаєм тільки зерна;
|
| Гаїв не бачимо, що з них зростуть
|
| І зашумлять зеленим верховіттям.
|
| Ми лиш п'ємо гаркаву каламуть,
|
| Жахним на світ рождені лихоліттям… |