| О Денні, хлопче, дудки, дудки кличуть
|
| Від долини до долини та вниз по схилу гори
|
| Літо минуло і всі троянди опадають
|
| Це ти, це ти повинен йти, а я му чекати
|
| Але повертайтеся, коли літо на лузі
|
| Або вся долина тиха й біла від снігу
|
| Це я буду тут на сонце чи в тіні
|
| О Денні, хлопчику, Денні, я так люблю тебе
|
| Коли приходить зима і всі потоки вмирають
|
| І я помер, як мертвий я можу й бути
|
| Ти прийдеш і знайдеш місце, де я лежу
|
| І встаньте на коліна і скажіть за мене «Ave».
|
| Але я почую, хоч м’яко ти наступаєш наді мною
|
| І вся моя могила стане теплішою, солодшою
|
| І ти зігнешся і скажеш мені, що любиш мене;
|
| І я буду спати спокійно, поки ти не прийдеш до мене
|
| О Денні, хлопче, струмок тече прохолодно й повільно;
|
| І труби все ще кличуть і відлунюють «перетинають долину».
|
| Твоя розбита мати зітхає й почувається так пригнічено
|
| Бо ви не повернулися, щоб знову посміхатися
|
| Тож якщо ви померли і перетнули потік раніше нас
|
| Ми молімося, щоб ангели зустріли вас на берегу;
|
| І ти дивишся вниз, і ніжно будеш благати нас
|
| Щоб жити так, щоб ми знову побачили твоє усміхнене обличчя
|
| Ще раз |