| Одного разу рано вранці встала справедлива покоївка
|
| І одягнулась у найкращий одяг
|
| І вона обов’язково йде до шевської майстерні
|
| За поцілунок рано вранці
|
| Швець піднявся, і незабаром впустив її
|
| Його шило й молоток були акуратними, як шпилька
|
| І він мав бажання привітати її такою стрункою
|
| З поцілунком рано вранці
|
| О шевці, о шевці, скоро ми одружимося
|
| І гніздиться разом у тонкому перині
|
| Тож дайте мені два туфлі з двома пряжками червоного кольору
|
| За мій поцілунок рано вранці
|
| Покоївка сховала туфлі на задній частині талії
|
| Вона вихваляла його хорошу бруківку та шевський смак
|
| І додому до свого батька вона скорботно зустрілася
|
| І це було рано вранці
|
| О Батьку, О Батьку, у мене є чоловік
|
| І саме з ним я б вийшла заміж, якби могла
|
| Такий красивий, як завжди, у шкірі стояв
|
| За мій поцілунок рано вранці
|
| Тож батько думав і знову думав
|
| Щоб одружити її з багатством і мати його в родичі
|
| Хто знає, але це може бути принц чи король
|
| Що вона зустріла вранці рано
|
| Хто знає, але це може бути працездатником із міста
|
| Або багатого морського капітана, який плавав навколо світу
|
| Людина з кількома тисячами й тисячами фунтів
|
| Що вона зустріла вранці рано
|
| Тож батько посміхався, дочка обняла
|
| І торкнувшись пряжок, він поспішно відтягнув назад
|
| Він подивився на червоні туфлі, пов’язані на її талії
|
| О, це було вранці
|
| О дочко, дочко, він почав кричати
|
| Коли він дізнався, про що вона
|
| Бог знає, що не було нічого, крім того старого бруківки
|
| Те, що ви зустріли рано вранці |