| Будучи малюком, коли я бігав у маленьких оксамитових трусиках,
 | 
| Мене цілували мої сестри, двоюрідні брати й тітки.
 | 
| На жаль, це було пекло, пекло, гірше за Данте.
 | 
| Тож мій любий я поклявся,
 | 
| «Ніколи, ніколи більше!»
 | 
| У своєму списку я наполягав, що поцілунки потрібно закреслити.
 | 
| Тепер я визнав, що був сліпим, і о Боже!
 | 
| Як я програв!
 | 
| Я міг би плакати солоними сльозами,
 | 
| Де я був усі ці роки?
 | 
| Вау, скажи мені зараз,
 | 
| Як довго це триває?
 | 
| У моєму хребті пройшли холодки,
 | 
| І деякі відчуття, які я не можу визначити.
 | 
| Слухай, мила, я повторюю,
 | 
| Як довго це триває?
 | 
| О, я відчуваю, що міг би розтанути,
 | 
| У рай мене кидають!
 | 
| Я знаю, що відчував Колумб,
 | 
| Знайти інший світ.
 | 
| Поцілуй мене раз, потім ще раз.
 | 
| Яким я був дурень раніше.
 | 
| Яка перерва!
 | 
| Заради Бога!
 | 
| Як довго це триває?
 | 
| Любий, коли в твої обійми я повзаю,
 | 
| Це божественне побачення,
 | 
| Не буди мене, якщо я сплю,
 | 
| Дозвольте мені мріяти, що це правда!
 | 
| Поцілуй мене двічі, потім ще раз.
 | 
| Це втричі, давайте – чотири!
 | 
| Яка перерва!
 | 
| Заради Бога!
 | 
| Як довго це триває?
 | 
| Як давно це триває? |