Переклад тексту пісні Когда придёт моя пора - Виктор Луферов

Когда придёт моя пора (оригінал)

Когда придет моя пора,
Мне перед Господом предстать,
С горою свидется гора,
Как смею я предполагать.
Окружат ангелы меня,
А крылья их белым-белы,
А в белых сумочках у них
У всех по горсточке золы.
«А мы давно уж ждали вас,
знать, время свидеться пришло».
У Господа лукавый взгляд,
Господь нахмурит мудрый лоб.
К небесной свите, обратясь,
Он скажет: «Мы решить должны,
в раю ли место для него
или в аду у сатаны.»
И каждый ангел подойдет,
А крылья их белым-белы,
И на тарелочку весов
По горстке высыпет золы.
А в той золе — вся жизнь моя:
И то, что знал и что забыл.
Как будет страшен этот миг,
Как нежно шелестенье крыл.
И дрогнет голосом Господь,
Когда чуть перевесит ад,
Ведь в прегрешениях его
Я сам немного виноват.
«А он к высокой цели шел,
и нравился за это мне,
за это, — скажет — я готов
вознаградить его вдвойне».
Качнутся легкие весы
От той крупинки золотой.
Застынут, ровно не одна
Не перевесила другой.
И улыбнется тут Господь:
«Мой сын, ну, что тебе сказать?
Теперь ты можешь сам себе
Казнь и награду выбирать.»
И я скажу ему: «Господь,
Хоть обойди весь белый свет,
Награды лучше не сыскать
И казни хитроумней нет:
Позволь мне повторить свой путь,
А там — и песенке конец.
Вознаградила меня мать,
Приговорил меня отец».
Когда придет моя пора,
Мне перед Господом предстать,
С горою свидется гора,
Как смею я предполагать.
Окружат ангелы меня,
А крылья их белым-белы,
А в белых сумочках у них
У всех по горсточке золы.

Когда придёт моя пора (переклад)

Коли прийде моя пора,
Мені перед Господом постати,
З горою побачиться гора,
Як я можу припускати.
Оточать мене ангели,
А крила їх білим-білі,
А в білих сумочках у ніх
У всіх по жменьці золи.
«А ми давно вже ждали вас,
знати, час побачитися настав».
У Господа лукавий погляд,
Господь нахмурить мудре чоло.
До небесної свитки, звернувшись,
Він скаже: «Ми вирішити повинні,
у раю лі місце для нього
або в пеклу у сатани.»
І кожен ангел підійде,
А крила їх білим-білі,
І на тарілочку ваг
По жмені висипе золи.
А в тій золі — все життя моє:
І те, що знав і що забув.
Як буде страшна ця мить,
Як ніжно шелестіння крил.
І здригнеться голосом Господь,
Коли трохи переважить пекло,
Адже у гріхах його
Я сам трохи винен.
«А він до високої мети йшов,
і подобався за це мені,
за це, — скаже — я готов
винагородити його подвійно».
Хитаються легкі ваги
Від тієї крупинки золотої.
Застигнуть, рівно не одна
Не переважила інший.
І посміхнеться тут Господь:
«Мій сину, ну що тобі сказати?
Тепер ти можеш сам собі
Страту і нагороду вибирати.»
І я скажу йому: «Господь,
Хоч обійди все біле світло,
Нагороди краще не знайти
І страти хитромудрішою немає:
Дозволь мені повторити свій шлях,
А там — і пісці кінець.
Нагородила мене мати,
Засудив мене батько.
Коли прийде моя пора,
Мені перед Господом постати,
З горою побачиться гора,
Як я можу припускати.
Оточать мене ангели,
А крила їх білим-білі,
А в білих сумочках у ніх
У всіх по жменьці золи.