| Скільки би мене не називали би поганим
|
| Я залишився таким, як був
|
| Говорила мама мені, а я не слухав,
|
| Але завжди хотів, як краще
|
| Якби тільки знав я, яку мені доля моя підкине пастку,
|
| А я ж зовсім не такий, яким хотіла бачити ти мене
|
| О моя, королева
|
| Слухай мене, я більше не можу чекати
|
| Я не хочу мріяти про це
|
| Усього хочу лише відчувати
|
| Тебе поруч із собою я завжди
|
| Ну, а поки, чекаю телефонного дзвінка
|
| І навіть якщо, знаю що, не почую я тебе
|
| Я тебе, ніколи…
|
| Ну, а поки, чекаю телефонного дзвінка
|
| І навіть якщо, знаю що, не почую я тебе
|
| Я тебе, ніколи…
|
| Я знаю, бачили вчора один і той самий сон
|
| Хтось був там дияволом, а хтось Богом,
|
| Але вже було видно, дороги різні
|
| Комусь вгору по сходах, а комусь вниз падати,
|
| Але хотіли би ви, що б були поруч ми,
|
| Але історія вже написана, і спалені мости,
|
| А подивитися назад, часу більше немає
|
| Кому в темряву пірнати, а кому ближче до світла
|
| І тільки вітру пошепки
|
| Щоб ніхто не бачив, щоб ніхто не чув
|
| І пройдеться по землі слух тихим ремствуванням
|
| Шкода, що тіні зачинили двері нам…
|
| Ну, а поки, чекаю телефонного дзвінка
|
| І навіть якщо, знаю що, не почую я тебе
|
| Я тебе, ніколи…
|
| Ну, а поки, чекаю телефонного дзвінка
|
| І навіть якщо, знаю що, не почую я тебе
|
| Я тебе, ніколи… |