Переклад тексту пісні История в мрачных тонах - Cryptic Garden Of Soul

История в мрачных тонах (оригінал)

Ноябрь город захватил в холодный серый плен,
Свинцовых капель на стекло ложится пелена.
Но скорбь уйдёт, как жизнь из вен,
И будет ночь черна...
Сквозь дождь внизу огней неон,
Как нереальность — сон.
А за стеной, как вздох, как стон,
Я слышу саксофон…
Стучится боль в висок, сжимает грудь тоска.
Сгущает краски ночь, следы не отыскать,
А в черноте её мой путь лежит далёк,
Но меркнет в темноте надежды уголёк.
И где-то там Она, как ночи чернота,
Свою слагает песнь под музыку не в такт.
От лирики её на сердце грусть, тоска.
Но чтобы скорбь излить, не хватит и листка.
Накроет всё туман, как белая плита.
Прощальных строк моих последние слова.
Уже готово всё и ванна налита.
«Иди сквозь пустоту туда, где ночи хлад,
Где призрачных теней кружится хоровод.
Там впереди — покой, а за спиной — лишь ад.
Ты слышишь её песнь, как плачет и зовёт?»
Опять раздался глас, как рокот в небесах,
И морок девы той меня поцеловал.
И тенью волчьих стай растаяла в лесах.
Прощай, мой друг.
Не свидимся уж боле верно.
Я дряхлым стариком не стану никогда.
И та чума, что завладела мной, как скверна,
Уводит прочь меня в чужие города.
Она заждалась, довольно тянуть.
Как хочется бездне в глаза заглянуть!
Немного труда и окончен кошмар:
Тончайший порез, и прольётся нектар.
Не увижу рассвет уже никогда.
И в ванне под утро остынет вода.
Багровые воды уносит река,
И лодку кидает, как плот старика.
Жизнь словно нить.
Уже нет сил.
Я звал её, я сам просил —
Безумно, словно жаждал пить –
Любовь свою ко мне явить.
И дева прибыла тотчас,
Как крик мольбы моей угас.
Прекрасен миг тот горько-сладкий.
Я перед ней как в лихорадке:
В объятья бросился и пал,
Я получил, что так искал.
И хладный поцелуй её
Забрал дыхание моё.

(переклад)

Листопад місто захопило в холодний сірий полон,
Свинцевих крапель на скло лягає пелена.
Але скорбота піде, як життя з вен,
І буде ніч чорна...
Крізь дощ унизу вогнів неон,
Як нереальність – сон.
А за стіною, як зітхання, як стогін,
Я чую саксофон.
Стукає біль у скроню, стискає груди туга.
Згущує фарби ніч, сліди не відшукати,
А в темряві її мій шлях лежить далекий,
Але меркне у темряві надії куточок.
І десь там Вона, як ночі чорнота,
Свою складає пісня під музику над такт.
Від лірики її на серці сум, туга.
Але щоб скорбота вилити, не вистачить і листка.
Накриє туман, як біла плита.
Прощальних рядків моїх останніх слів.
Вже готове все і ванна налита.
«Іди крізь порожнечу туди, де ночі холод,
Де примарних тіней крутиться хоровод.
Там попереду – спокій, а за спиною – лише пекло.
Ти чуєш її пісню, як плаче та кличе?»
Знову пролунав голос, як рокіт у небесах,
І морок діви тієї поцілував мене.
І тінню вовчих зграй розтанула в лісах.
Прощавай мій друже.
Не побачимося вже вірніше.
Я старезним старим не стану ніколи.
І та чума, що заволоділа мною, як кепська,
Забирає мене в чужі міста.
Вона зачекалася, досить тягнути.
Як хочеться безодня в очі зазирнути!
Небагато праці і закінчено жах:
Найтонший поріз, і проллється нектар.
Не побачу світанку вже ніколи.
І у ванні під ранок охолоне вода.
Багряні води забирає річка,
І човен кидає, як пліт старого.
Життя наче нитка.
Вже нема сил.
Я кликав її, я сам просив.
Шалено, ніби жадав пити -
Любов свою до мене явити.
І діва прибула одразу,
Як крик благання моєї згас.
Прекрасна мить та гірко-солодка.
Я перед нею як у лихоманці:
В обійми кинувся і впав,
Я одержав, що так шукав.
І холодний поцілунок її
Забрав подих моє.