| Відкриєш мою книгу, поглянь на ці малюнки…
|
| В них віддзеркалюються тимчасові візерунки.
|
| Впадеш у файні барви і віднайдеш свій колір.
|
| Згадай їм наші ті роки, вони ж і твої.
|
| А знаєш, не ховай свою старість!
|
| Як казав мій знайомий: «все перейде в радість — шлях у небо…»
|
| Як гадаєш, скільки ще нам чекати?
|
| Скільки ці ніяки тіла будуть нас ігнорувати,
|
| Лажати, свої мозолі наїдати?
|
| Може ти мені підкажеш, мій кровний брате?
|
| — А знаєш, раніше я тебе вже бачив,
|
| Тебе руйнували, а ти усім пробачив.
|
| — Так, повідав я пригод…
|
| — А як же тебе звуть?
|
| — Український народ.
|
| Хей, ти заблукав! |
| Ти! |
| Хей! |
| Раніше зірки були вищими!
|
| Вищими… Відійди від мене!
|
| Коли мені сумно і сльози вже близько,
|
| Коли опускаюся, падаю низько,
|
| Коли вже немає ні сил, ні надії,
|
| Так само як ти — я вмирати не вмію.
|
| Як я казав раніше, я тебе вже бачив.
|
| Тебе руйнували, а ти усім пробачив.
|
| Так, ми закриєм всім нікчемам рот —
|
| Це говорить мій народ! |