Переклад тексту пісні The Day Heaven Wept - Comatose Vigil

The Day Heaven Wept (оригінал)

Мертв мир вокруг... Или я остываю
На грязном полу обугленных строк?..
Свет мой померк... Или глаза не желают
Видеть постылый пейзаж голых ветвей?..
За дверью скрипучей другие миры оживут
В резком свете своих неутраченных солнц,
Миллионы глаз озарятся бытности смыслом,
Коснется умов вереница ненужных идей...
Завтра наступит для тех, кто прожил вчера,
У меня - лишь сегодня в вечность длиной,
У меня - лишь шрамы кривые,
Коростой покрывшие то, что считал я когда-то собой
Птицы кричат обреченно о смерти лета,
Кажется было всегда, как сейчас, холодно
Исчезли давно, рассыпались ворохом перьев,
Я же не сдвинулся с места, лишь поседел
Вдребезги зеркало потраченной юности
Разлетелось по всем углам яркими брызгами
Чего никогда не было, уже не свершится,
Не о чем сожалеть среди запаха тления
Собою являя каменный памятник,
Плиту надгробную своему здравомыслию
Не стоит усилий кем-то начертанная
Эпитафия для некогда сломленной гордости
Скупая слеза разбилась о пол, грохотом молота,
Врезалась в слух затишьем тягучим укутанный
Не разобрать, что сказано мне на прощание,
И не вспомнить, что было когда-то обещано
Клятвы, молитвы, проклятия ливнем на голову
Обрушил кто-то чужой, не назвавший имени
Не разомкнуть губ, на них печать другого времени,
Застыла смола горькая немой апатии
Никто не подарит ночь, чтоб наступил рассвет,
Никто не скажет слов, чтоб имели свой смысл
И силуэт, стоящий в дверях
Если и был моим, то не вспомнить мне никогда

The Day Heaven Wept (переклад)

Мертвий світ навколо... Або я остигаю
На брудній підлозі обвуглених рядків?
Світло мій померк... Або очі не бажають
Бачити осоромлений краєвид голих гілок?
За дверима скрипучої інші світи оживуть
У різкому світлі своїх невтрачених сонців,
Мільйони очей осяють буття сенсом,
Торкнеться розумів низка непотрібних ідей.
Завтра настане для тих, хто прожив учора,
У мене - лише сьогодні у вічність завдовжки,
У мене – лише шрами криві,
Коростий покрили те, що вважав я колись собою
Птахи кричать приречено про смерть літа,
Здавалося завжди, як зараз, холодно
Зникли давно, розсипалися купою пір'я,
Я ж не зрушив з місця, лише посивів
Вщент дзеркало витраченої юності
Розлетілося по всіх кутках яскравими бризками
Чого ніколи не було, вже не відбудеться,
Нема про що жалкувати серед запаху тління
Собою є кам'яний пам'ятник,
Плиту надгробну своєму розсудливості
Чи не варто зусиль кимось накреслена
Епітафія для колись зламаної гордості
Скупа сльоза розбилася об підлогу, гуркотом молота,
Врізалася в слух затишшю тягучим укутаний
Чи не розібрати, що сказано мені на прощання,
І не згадати, що було колись обіцяно
Клятви, молитви, прокляття зливою на голову
Обвал хтось чужий, який не назвав імені
Не розімкнути губ, на них друк іншого часу,
Застигла смола гірка німої апатії
Ніхто не подарує ніч, щоб настав світанок,
Ніхто не скаже слів, щоби мали свій сенс
І силует, що стоїть у дверях
Якщо був моїм, то не згадати мені ніколи