Переклад тексту пісні Узник - РАКАМАКАФОНСКИЙ

Узник (оригінал)

10 лет взаперти.
Я закованный, брошенный гнить в этой пыльной темнице.
а всего то кретин, всем словам вопреки.
Пожелал дочки мэра добиться!
Мне твой запах волос, тёплый ветер принёс,
Мы хотели летать словно птицы!
Но высок был тариф, и теперь я старик,
хоть и возраст не больше чем тридцать.
Обреченный судьбой, я не чувствую боль,
года три как закончились слезы…
Весь заполнен тобой,
Каждый день в голове на повторе твой облик серьезно!
Ты пошла до конца,
против воли отца в мои полные страсти обьятия.
Только бедный пацан,
Кроме розовых слов и надежд разве мог что-то дать ей?
Припев:
Ну и где же ты теперь Изабелла?
Мне к тебе закрыта дверь волей мэра.
Но я выберусь поверь, как из клетки дикий зверь,
и ты будешь вновь моей, Изабелла.
Когда летящую звезду погасят бесполезные желания,
Я выбью двери в новый мир, мы сблизимся телами.
И бросим в пламя все калЕндари, и мигом позабудем.
Дни разлуки, милая, что плен дарил…
Но нас не выдумал Бальзак, хоть я был за,
И люди ждали хэппи-энд как на душу бальзам!
Но тот простой пацан, что подарил мне жизнь,
Где-то в душе хотел так сам, себе сказать: «Держись!»
Когда реальность бьет и хочется от мира скрыться,
Где-то внутри тебя томится этот пленный рыцарь.
Будет сидеть он или сделает до двери шаг,
И вновь найдет свою мечту только тебе решать!
Припев — 2 раза.

Узник (переклад)

10 років під замком.
Я закутий, кинутий гнити в цій курній темниці.
а всього то кретин, усім словам всупереч.
Побажав доньки мера досягти!
Мені твій запах волосся, теплий вітер приніс,
Ми хотіли літати немов птахи!
Але високий був тариф,і тепер я старий,
хоч і вік не більше ніж тридцять.
Приречений долею, я не відчуваю біль,
роки три як скінчилися сльози…
Весь наповнений тобою,
Щодня в голові на повторі твій вигляд серйозно!
Ти пішла до кінця,
проти волі батька в мої повні пристрасті обійми.
Тільки бідний пацан,
Окрім рожевих слів і надій хіба міг щось дати їй?
Приспів:
Ну і де ти тепер Ізабелла?
Мені до тебе зачинені двері волею мера.
Але я виберусь повір, як із клітини дикий звір,
і ти будеш знову моєю, Ізабелло.
Коли зірку, що летить, погасять марні бажання,
Я виб'ю двері в новий світ, ми зблизимося тілами.
І кинемо в полум'я всі календарі, і миттю забудемо.
Дні розлуки, люба, що полон дарував.
Але нас не вигадав Бальзак, хоч я був за,
І люди чекали хепі-енд як на душу бальзам!
Але той простий пацан, що подарував мені життя,
Десь у душі хотів так сам, собі сказати: «Тримайся!»
Коли реальність б'є і хочеться від світу сховатися,
Десь усередині тебе нудиться цей полонений лицар.
Сидітиме він або зробить до двері крок,
І знову знайде свою мрію тільки тобі вирішувати!
Приспів - 2 рази.