Переклад тексту пісні Сквозь тоску дождя - Postskriptum v.l.g.

Сквозь тоску дождя (оригінал)

Взгляни на небо, там меркнет свет,
Не слышно больше гула шумных улиц,
И пеленой дождя накрыло жизни след,
Но это просто затишье перед бурей.
Ты слышишь, как этот дождь стучит по крышам,
Улицы пустуют, город мёртв, и он не дышит.
Пышит жаром тело, а в душе лишь пустота,
В голове сплетаются мысли, которым нет конца.
Забыться, уйти отсюда прочь и скрыться,
В этой дождливой ночи не видеть ваши лица,
Биться больше нет сил, затуманен разум,
Слышу довольно часто я вокруг пустые фразы.
Разом всё уничтожено, и мир разрушен,
На небе больше нет звёзд, лишь грозовые тучи,
Я сам себе дирижёр в моей бездушной судьбе,
Я выбрал не тот путь, и буду гореть я в огне.
Я продолжаю верить, что там за горизонтом
Поднимается не чьё-то, а моё солнце,
И понимаю, жизнь теперь не будет прежней,
Но луч, который светит, подарит нам надежду.
Сквозь тоску этого дождя
Прочь летят мои мысли, уходя в никуда.
Посмотри, это снова я,
Там, за горизонтом, уже реет заря.
Гори, моя свеча, пламенем этого дня,
Гори, моя свеча, теплом и светом маня,
Меня не отпускают думы ни день, ни ночь,
Прочь ухожу я от мысли в проливной дождь.
Послушай, муза, я знаю, я тебя заюзал,
Но хватит мне кидать минорные текста, как мусор,
Хватит будить меня, и в ожидании ночами
Я попиваю чай и жду от тебя всех признаний.
А вот ещё и за окном этот дождь лупит,
Минута за минутой, мысли за боль и проступок,
Видимо, глупо ждать вдохновенья оттуда,
Лучше забить на всё, смотря своим взглядом на утро.
Сквозь тоску этого дождя
Прочь летят мои мысли, уходя в никуда.
Посмотри, это снова я,
Там, за горизонтом, уже реет заря.
Не знаю, куда идти, размыты были все пути,
И как мне здесь себя найти,
От потрясений этих не могу в себя придти.
Взлететь бы мне до самых небес,
Побывать, где не был ни ангел и ни бес,
Это мой крест и мой судьба,
Я пронесу её сквозь тоску дождя.
Я пронесу её сквозь тоску дождя.
сквозь тоску дождя.

(переклад)

Поглянь на небо, там тьмяніє світло,
Не чутно більше гулу шумних вулиць,
І пеленою дощу накрило життя слід,
Але це просто затишшя перед бурею.
Ти чуєш, як цей дощ стукає по дахах,
Вулиці порожні, місто мертве, і він не дихає.
Пахає жаром тіло, а в душі лише порожнеча,
У голові сплітаються думки, яким немає кінця.
Забути, піти звідси геть і сховатися,
Цієї дощової ночі не бачити ваші обличчя,
Битися більше немає сил, затуманений розум,
Чую досить часто я навколо пусті фрази.
Разом усе знищено, і світ зруйнований,
На небі більше немає зірок, лише грозові хмари,
Я сам собі диригент у моїй бездушній долі,
Я вибрав не той шлях, і горітиму я у вогні.
Я продовжую вірити, що там за горизонтом
Піднімається не чиєсь, а моє сонце,
І розумію, життя тепер не буде колишнім,
Але промінь, що світить, подарує нам надію.
Крізь тугу цього дощу
Геть летять мої думки, йдучи в нікуди.
Подивися, це знову я,
Там, за горизонтом, уже риє зоря.
Гори, моя свічка, полум'ям цього дня,
Гори, моя свічка, теплом і світлом маня,
Мене не відпускають думи ні день, ні ніч,
Геть йду я від думки в проливний дощ.
Послухай, музо, я знаю, я тебе заюзал,
Але вистачить мені кидати мінорні тексти, як сміття,
Досить будити мене, і чекаючи ночами
Я попиваю чай і чекаю від тебе всіх зізнань.
А ось ще й за вікном цей дощ лупить,
Хвилина за хвилиною, думки за біль і провина,
Мабуть, безглуздо чекати натхнення звідти,
Краще забити на все, дивлячись своїм поглядом на ранок.
Крізь тугу цього дощу
Геть летять мої думки, йдучи в нікуди.
Подивися, це знову я,
Там, за горизонтом, уже риє зоря.
Не знаю, куди йти, розмиті були всі шляхи,
І як мені тут себе знайти,
Від потрясінь цих не можу в себе прийти.
Злетіти би мені до самих небес,
Побувати, де не був ані ангел і ні біса,
Це мій хрест і мій доля,
Я пронесу її крізь тугу дощу.
Я пронесу її крізь тугу дощу.
крізь тугу дощу.