Переклад тексту пісні Лететь - Антон Беляев

Лететь (оригінал)

Однажды он сказал: "Твой полёт - всего лишь сон",
И ты летать не стал, стал таким, как он.
И по земле ходить научился, как ребенок ты -
Но всё не мог забыть той прозрачной высоты.

И лететь по белому Свету,
Став одним движением ветра лететь куда-то вдаль.
И не думать, как приземлиться,
А у птиц свободе учиться, оставив всё то, что жаль.

Однажды ты привык и почти не стал летать,
Но только чей-то крик вдруг позвал летать.
И поднял ты глаза в высоту, где голоса плывут -
Там люди в небесах тебя с собой зовут.

на на на на на на на на на лететь куда-то вдаль

на на на на на на на на на оставив всё то что жаль

И лететь по белому Свету,
Став одним движением ветра лететь куда-то вдаль.
И не думать, как приземлиться,
А у птиц свободе учиться, оставив всё то, что жаль.

И лететь по белому Свету,
Став одним движением ветра лететь куда-то вдаль.
И не думать, как приземлиться,
А у птиц свободе учиться, оставив всё то, что жаль.

Лететь (переклад)

Колись він мовив: «Твій лет — лише міраж нічний»,
І ти не злетів у височінь, став тінню його земною.
Ти вчився ходити землею, мов крихкий малюк —
Та образ не міг стерти: невагомість світлих луг.

І мчати по білому Світлу, мов вітру прозоре крило,
Стати поривом бурі, що зникає за синіми межами дня,
І не думати, як впасти долі, злякавшись коріння й трави,
А в птахів навчитися дихати волею, лишаючи жаль у пітьмі.

Ти звик, і крила зрослися з плечима, і не літав ти майже,
Але чужий крик, мов стріла, прокликав до польоту знову.
Ти підняв погляд туди, де голоси — білі човни вгорі,
Де люди на хмарах кличуть тебе розділити їхній політ.

на на на на на на на на на — і летіти у туманну далечінь,

на на на на на на на на на — і лишати позаду усе, що жаль.

І мчати по білому Світлу, мов вітру прозоре крило,
Стати поривом бурі, що зникає за синіми межами дня,
І не думати, як впасти долі, злякавшись коріння й трави,
А в птахів навчитися дихати волею, лишаючи жаль у пітьмі.

І мчати по білому Світлу, мов вітру прозоре крило,
Стати поривом бурі, що зникає за синіми межами дня,
І не думати, як впасти долі, злякавшись коріння й трави,
А в птахів навчитися дихати волею, лишаючи жаль у пітьмі.