| Я натхненний був твоєю смертю, але року живу у темряві
|
| Спогади пожирають серце кожного божого дня
|
| І будь я прийнятий землею, що забрала твій труп до себе
|
| Можливо, знайшов би спокій, але шлях тільки в'язнути в ній.
|
| І я хочу тільки тепер не прокинутися вранці
|
| Знайти спокій у сирій могилі, де помру на берегу
|
| Червоної річки моїх гріхів, котрі входять у площину скалками
|
| Коробить моє серце біль і місяця що так солодкі
|
| Покинь тіло, я молю тебе, поки не помру
|
| Гидка ненависть зжирає нас і тягне мене в глиб
|
| Я похоронному вогнищу надам свої чорні кістки
|
| Знаходжу тут тільки горе і свою темну скорботу
|
| Коли згаснуть свічки цим днем ти згадаєш моє ім'я
|
| І тоді Всевишній морг нас знову зліє бо воєдино
|
| Сльози лише мої течуть гноєм з картин
|
| І гобелени я заллю червоною кров'ю твоєю милою
|
| Біль жере мою душу знову
|
| І тільки мій грот не дає забути
|
| Гидкі дні що забрудниться лише кров'ю
|
| Пожираю сам себе, адже я і був болю
|
| І вона жере мою душу знову
|
| І тільки мій грот не дає забути
|
| Гидкі дні що забрудниться лише кров'ю
|
| Пожираю сам себе, адже я і був болю
|
| І тільки я жеру себе всередині
|
| Всі ці дні мені не забути
|
| Наче дев'яте коло тепер усе життя
|
| Я не можу розплющити очі не побачивши обличчя
|
| І тільки я жеру себе всередині
|
| Всі ці дні мені не забути
|
| Наче дев'яте коло тепер усе життя
|
| Я не можу розплющити очі і мене непробачити
|
| І я хочу залишити пам'ять, але тільки викинувши весь біль
|
| Кришуся я чорними мріями на холодну, брудну підлогу
|
| Подібно до ангела у темряві, що сам відрізав собі крила
|
| Ніби я прийду в себе, коли натягну петлю |