Переклад тексту пісні Малявка - Milana Star

Малявка (оригінал)

Я ребёнок уже взрослый
И читаю и пишу
Сама могу сходить за хлебом
Тузика гулять вожу

Но везде где не бываю
Отовсюду слышу я
Как обидно называют
Все "Малявкою" меня

Хэй, малявка, раздаётся
Дома, в школе, во дворе
Хэй, малявка, хэй, малявка
Надоело слушать мне

Хэй, малявка, раздаётся
Дома, в школе, во дворе
Хэй, малявка, хэй, малявка
Надоело слышать мне

Старший брат не долго будет
Меня мелкой называть
Стану взрослой очень скоро
Будем вместе зажигать

Кашу кушаю с добавкой
И с гантелями с утра
Вырасту большой и сильной
Что вы скажете тогда?

Хэй, малявка, раздаётся
Дома, в школе, во дворе
Хэй, малявка, хэй, малявка
Надоело слушать мне

Хэй, малявка, раздаётся
Дома, в школе, во дворе
Хэй, малявка, хэй, малявка
Надоело слышать мне

Я буду сильной, я буду рослой
Я буду очень, очень, очень взрослой
Ем витамины и приседаю
На физкультуру налегаю

И через годик, вот вам справка
Я уже больше не "Малявка"
Она уже больше не "Малявка"!
Я уже больше не "Малявка"!

Хэй, малявка, хэй, малявка
Надоело слушать мне
Надоело, надоело, надоело, надоело

Хэй, малявка, раздаётся
Дома, в школе, во дворе
Хэй, малявка, хэй, малявка
Надоело слушать мне

Хэй, малявка, раздаётся
Дома, в школе, во дворе
Хэй, малявка, хэй, малявка
Надоело слышать мне

Малявка (переклад)

Я вже дитя доросле — мов весна у рум’янці,
Вільно читаю й слова плету на білих аркушах.
Сама, мов тінь від осені, йду по хліб у світанку,
І Тузика веду, де роси в полі стеляться,

Та куди б не ступила слід свій легкий,
Із кожного кута, мов вітер з далеких долин,
Чую: снують у повітрі образливі звуки,
Коли всі нарікають мене «малявкою» — наче пилок навесні.

«Гей, малявко!» — лунає у просторі, мов дзюркотіння струмка,
Дім, школа, двір — наче три дзвінких дзвона в мені відлунюють,
«Гей, малявко! Гей, малявко!» — ледь не музика з вікна,
Слухати їх — мов носити важкий камінь у грудях своєму.

«Гей, малявко!» — знову й знову простір огортає,
Вдома, у школі, у двору ранковім,
«Гей, малявко! Гей, малявко!» — мов відлуння в печері лунає,
Слух цей мій наситивсь, як волога земля дощем.

Старший брат — ще недовго буде міряти мене дрібною,
Його голос — що лист осінній, скоро змовкне й упаде.
Я виросту — мов світанок прориває ніч бездонну,
І разом запалимо, як зоряний град у тиші.

Їм кашу з вершками, немов сила з ранку у м’язах тече,
З гантелями на світанку — крила у мріях гартую,
Велика й могутня, мов дуб на межі — ось такою стану я ще,
Що тоді скажете, світлі й крикливі, коли вийду на тривогу?

«Гей, малявко!» — знов ця хвиля котиться навсібіч,
Дім, школа, двір — три дзеркала мого ранку,
«Гей, малявко! Гей, малявко!» — наче вітер в очеретах свище,
Вже годі тієї пісні — утома лягла на плечі.

«Гей, малявко!» — відлунням знову під небом пролунало,
Дім, школа, двір — три акорди без слів,
«Гей, малявко! Гей, малявко!» — лунає нестримно й устало,
І слух мій наситився — повен гіркого полину.

Я стану сильною, стану рослою,
Я стану дуже, дуже, дуже дорослою — мов скеля на околиці,
Їм вітаміни, присідаю — наче весна збирає соки,
На фізкультуру напинаюсь — і тіло моє, мов лук, натягнулось.

І за рік, ось довідка — відкрита, мов весняний ранок:
Я вже не «малявка» — відтепер у мені інша сила.
Вона вже не «малявка» — у погляді її зачаїлась гроза!
Я вже не «малявка» — і світ відчуває мій подих.

«Гей, малявко! Гей, малявко!» — відлуння колишнє згасає,
Вже не хочеться слухати, як пісню давно забуту.
Утома, утома, утома, утома — немов низка дощів за вікном.

«Гей, малявко!» — повторює простір у вечірніх обіймах,
Дім, школа, двір — три сторони мого всесвіту,
«Гей, малявко! Гей, малявко!» — відлуння у сутінках тліє,
Слухати їх — як гіркуватий мед, що вже не солодить серце.

«Гей, малявко!» — прокочується хвилею в пам’яті старій,
Дім, школа, двір — три дороги, що сходяться в мені,
«Гей, малявко! Гей, малявко!» — ще дзвенить у повітрі суворім,
А мій слух — вже сповнений, мов келих до краю весни.