| Незалежно від того, скільки нам років чи мудрості
|
| Незалежно від того, що вони подзвонять нам, щоб сказати, що серце
|
| Є монстри, які сплять під нашим ліжком
|
| Вони б’ються, ричать, пускають слину і дряпаються
|
| Більше не кладіть мене спати
|
| Тому що ніхто інший не міг би втримати
|
| Але якщо ти помреш до того, як я тебе розбуджу
|
| Річ поруч не змусить нас старіти
|
| Коли справа доходить кохання, у нас на тілі залишаються шрами
|
| Коли дзвоники старіють, наше обличчя тане душі
|
| І кінець, який самотній колись грабує в нашій поїздці
|
| Це було, коли були старшими, тепер ми старі сірі
|
| Незалежно від того, наскільки багатим я вважав найслабшого
|
| Як би на нас не дивилися люди, я все одно боюся святого хліба
|
| Глибоко всередині нас ескалує дитина, яка не припиняє рости самостійно, шукає
|
| Бути глухим поруч із ним не змусить нас старіти
|
| Від будь-якої любові у нас залишилися шрами на тілі
|
| Коли дзвони старіють, наше обличчя тане нашу душу
|
| І кінець самотній сяде
|
| Це було, коли ми були старшими, тепер ми старі сірі
|
| Ніхто інший не перетворюється на те, що ми знаємо
|
| Тримайся, кажуть лише мрії
|
| Немає місця для співчуття, лише ліки від печалі |